Закарпатські євросироти

Де за кордоном працюють закарпатці, скільки отримують і як почуваються без батьків вдома їхні діти

Виїжджати за кордон закарпатці почали не з початком війни в Україні. На жаль, через брак вільних вакансій та належної оплати праці заробітчанство для багатьох місцевих родин – єдиний спосіб заробити грошей, аби забезпечити наступникам пристойне майбутнє і дати хорошу освіту. Тож за роки малеча поступово звикла жити з дідусями, бабусями, тітками та часом навіть із сусідами.

Але як почуваються діти, яким бракує материнського тепла та батьківської уваги? Дехто називає їх розпещеними споживачами батьківських грошей, а дехто щиро співчуває, бо не вони самі обрали собі таке життя і не з доброї волі опинилися сам-на-сам із своєю самотністю. Як живеться закарпатським дітям, батьки яких працюють у країнах Європи? Відповідь на це питання шукав «Карпатський об’єктив».

Куди їдуть закарпатці та скільки отримують

Слід одразу наголосити, що закарпатці за гіркою копійчиною їдуть і далекі світи не просто так. Зараз виїжджають переважно жінки, оскільки для більшості чоловіків призивного віку виїзд за межі України є забороненим через воєнний стан у державі.

Згідно з даними досліджень міжнародного правозахисного центру «Ла Страда – Україна», серед основних причин від’їзду за кордон трудові мігранти називають передусім бажання заробити гроші на навчання власних дітей (86%), придбання або будівництво житла для родини (72%), або просто забезпечення повсякденних потреб своїх нащадків (69%).

Лідером серед країн, куди відправляються закарпатці на заробітки, є Чехія, Угорщина, Словаччина, Румунія, Німеччина, Італія та Іспанія.

Як розповів «Карпатському об’єктиву» керівник однієї з ужгородських агенцій із працевлаштування за кордоном Степан Павлич, найчастіше у Європейських державах наші краяни працюють на заводах, на будівництві, на сезонному зборі урожаю, доглядають за літніми людьми та прибирають у закладах різного типу.

«Звісно, не всім закордонним роботодавцям потрібні виключно наші робочі руки, дехто з них шукає розумні голови. Це може бути сфера ІТ, скажімо, у Великій Британії, або медицини у Словаччині та Чехії. Загалом словаки охоче приймають на роботу як закарпатських медсестер, так і стоматологів та лікарів різної кваліфікації. Заробітна плата там у рази вища, ніж у нас, плюс наші сусіди заманюють закарпатців різними бонусними та соціальними програмами. Чому? Усе просто – у них брак спеціалістів, бо свої їдуть працювати за ще більші гроші до Німеччини, Австрії та Швейцарії», – запевнив він.

А скільки ж отримують закарпатці за кордоном? Зарплати різні, але в середньому до тисячі євро. Крім того, далеко не всі наші земляки одразу йдуть працювати на когось, дехто навіть започатковує власну справу. Для прикладу, у Чехії торік 8,5 тисячі українців отримали ліцензію на індивідуальну підприємницьку діяльність. А це вже – серйозний показник!

Ті, хто працює за наймом, у середньому отримують 18-35 тис. крон на місяць (30102-58533 гривень). Але зарплата залежить від регіону та власне від того, чим саме займається людина.

Наприклад, водій вантажівки у Чехії може заробити до 35 тисяч крон (майже 60 тисяч гривень), кухар, помічник кухаря 19-28 тисяч (31774-46826 гривень), монтажник системи опалення – 28-47 тисяч крон (46826-78600 гривень), а вже інженер-проєктувальник – 47-95 тисяч крон (78600-158874 гривень).

Як бачимо, зарплати справді є вищими, ніж у нас. Крім того, на Закарпатті завжди було найвище в Україні безробіття і найнижчі в державі зарплати. Тому бажання людей заробити кошти на утримання родини у найближчих європейських державах цілком можна зрозуміти. Звісно, далеко не всі наші земляки працюють за професією, але іншого виходу у багатьох просто немає.

Соціальне сирітство

А як же почуваються вдома діти без батьків? Фактично вони ростуть хто без матері, хто без батька, а хто й без обох, із дідусями та бабусями… але при цьому юридично виховуються в повноцінних родинах.

Ірина живе в одному із сіл Хустського району. У її сім’ї четверо дітей. Обоє батьків працюють у Чехії. Малеча мешкає з тіткою, має все необхідне, але дуже сумує за найдорожчими людьми.

«Мені 15 років. Маю двох сестер – 12 та 10 років і 8-річного брата. У сім’ї я старша. Мамина сестра допомагає нам у всьому, ми живемо у неї з двома її доньками (14 та 11 років). Нам завжди є чим зайнятися, бо багато роботи по господарству доводиться виконувати самотужки, – розповідає дівчинка «Карпатському об’єктиву». – У нас усі мають свої обов’язки, а на полі працюємо гуртом. Звісно, коли багато дітей, весело, але без батьків сумно. Скоріш за все, коли закінчу школу, також поїду за кордон працювати, вчитися в університеті не планую. Мами дуже не вистачає, але я розумію, що батьки поїхали заробляти для того, аби допомогти в житті нам, адже вдома роботи не мали. Але, з іншого боку, увагу і турботу рідних замінити не можуть ніякі гроші!».

13-річний Максим мешкає на Тячівщині. У нього є старший брат, який навчається в Німеччині, батько працює в Угорщині, а мати – у Італії.

«Маму я не бачив уже 5 років, тата – майже 2, а Івана – уже рік. Живу у дідуся з бабусею. Вони дуже хороші, але все одно батьків не вистачає. Особливо мені самотньо вечорами та під час літніх канікул. Друзів маю, але вони не можуть замінити родину. Та й у багатьох із них у сім’ях ситуації практично подібні. Я розумію, що всім нам потрібні гроші, але за них не можна купити головного – уваги людей, яких ми любимо. Із батьками спілкуємося через соціальні мережі, через спеціальні додатки. Вони ніби віртуально і присутні в моєму житті, але насправді так хочеться татові потиснути руку і відчути мамині обійми. Я дійсно матеріально забезпечений добре, але в душі часто буває пустка!», – зізнався юнак.

У 12-річної Юлії з Виноградівщини мама трудиться в Угорщині, а батька немає взагалі. Він помер, коли дівчинці було тільки три рочки.

«Мама працює за кордоном уже 4 роки. Тут була медсестрою і за її зарплату ми вижити не могли. Зараз мешкаю з бабусею. Вона пенсіонерка і проводить зі мною весь свій час. Разом нам дуже добре, чи чудово розуміємо і підтримуємо одна одну, але матусю все одно хочу бачити частіше… не в телефоні, а поруч. Зараз я маю багато дорогих речей, але на серці неспокійно. Мама каже, що коли заробить достатньо коштів, ми відкриємо вдома бізнес і вона більше ніколи нікуди від мене не поїде. Тож тепер живу мрією про той день!», – запевнила дівчинка.

На жаль, такі історії є далеко не поодинокими і діти, які ростуть у родинах батьків-заробітчан, хоч і відчувають покращення в сім’ї матеріального стану, але найбільше за все прагнуть возз’єднання з рідними.

Батьки навіть на відстані мають бути присутніми в житті дітей

А що з цього приводу думають психологи? Прокоментувати ситуацію «Карпатський об’єктив» попросив психологиню Руслану Тимко.

«На жаль, реалії нашого життя показують, що всім дітям хочеться жити поруч із обома батьками. Навіть якщо батько з мамою розлучається і малюк залишається жити з кимось одним, іншого все одно хоч інколи прагне побачити. Коли ж так складаються обставини, що рідні їдуть за кордон, аби заробити грошей на утримання сина чи доньки, дитина хоч і приймає ситуацію, бо розуміє, що змінити все одно нічого не може, але підсвідомо мріє пригорнутися особливо у важку хвилину до мами, або спитати поради у батька. Із часом до всього можна звикнути, навіть до самотності, але це не означає, що душа малюка зачерствіла і він перестав любити батьків. Так, діти заробітчан є часто краще забезпеченими за тих, у кого рідні працюють вдома, але не варто вважати, що вони стали егоїстами і думають лише про гроші. Навіть якщо дитина має аналогічну модель поведінки, хизується дорогими подарунками – це тільки для того, аби заглушити внутрішній біль і не показати одноліткам, як насправді їй непросто», – запевнила вона.

Також, за словами Руслани Тимко, найчастіше малечі не вистачає саме материнського піклування, тому жінкам, які виїхали працювати у країни Європи, варто якомога частіше телефонувати дітям, говорити з ними про те, що їх хвилює, разом приймати якісь рішення.

«Навіть якщо мама далеко, дитина повинна відчувати її присутність у своєму житті, – зазначила вона. – Особливо підлітки мають знати, що завжди можуть розраховувати на близьких, що їх зрозуміють і підтримають. Також дітей потрібно не весь час критикувати, а навпаки – частіше хвалити, вміти знаходити в їхніх вчинках хороше і мотивувати до подальших успіхів, адже їм і так несолодко, коли найдорожча людина дуже далеко від них фізично».

Психологиня переконує, що питання заробітчанства і соціального сирітства хоч і не нове, але дуже актуальне, адже часто стареньким родичам впоратися з енергійним хлопчиком чи дуже допитливою дівчинкою непросто… особливо у перехідному віці. Тому батькам вона радить постійно спілкуватися з дітьми за допомогою гаджетів і хоча б періодично приїздити додому, аби не лише передати подарунки, але й провести з малечею час та обняти, продемонструвати свою любов, турботу та увагу.

Марина АЛДОН