170982
17:54 12.092024

Закарпатські євросироти

Життя 465

Де за кордоном працюють закарпатці, скільки отримують і як почуваються без батьків вдома їхні діти

Виїжджати за кордон закарпатці почали не з початком війни в Україні. На жаль, через брак вільних вакансій та належної оплати праці заробітчанство для багатьох місцевих родин – єдиний спосіб заробити грошей, аби забезпечити наступникам пристойне майбутнє і дати хорошу освіту. Тож за роки малеча поступово звикла жити з дідусями, бабусями, тітками та часом навіть із сусідами.

Але як почуваються діти, яким бракує материнського тепла та батьківської уваги? Дехто називає їх розпещеними споживачами батьківських грошей, а дехто щиро співчуває, бо не вони самі обрали собі таке життя і не з доброї волі опинилися сам-на-сам із своєю самотністю. Як живеться закарпатським дітям, батьки яких працюють у країнах Європи? Відповідь на це питання шукав «Карпатський об’єктив».

Куди їдуть закарпатці та скільки отримують

Слід одразу наголосити, що закарпатці за гіркою копійчиною їдуть і далекі світи не просто так. Зараз виїжджають переважно жінки, оскільки для більшості чоловіків призивного віку виїзд за межі України є забороненим через воєнний стан у державі.

Згідно з даними досліджень міжнародного правозахисного центру «Ла Страда – Україна», серед основних причин від’їзду за кордон трудові мігранти називають передусім бажання заробити гроші на навчання власних дітей (86%), придбання або будівництво житла для родини (72%), або просто забезпечення повсякденних потреб своїх нащадків (69%).

Лідером серед країн, куди відправляються закарпатці на заробітки, є Чехія, Угорщина, Словаччина, Румунія, Німеччина, Італія та Іспанія.

Як розповів «Карпатському об’єктиву» керівник однієї з ужгородських агенцій із працевлаштування за кордоном Степан Павлич, найчастіше у Європейських державах наші краяни працюють на заводах, на будівництві, на сезонному зборі урожаю, доглядають за літніми людьми та прибирають у закладах різного типу.

«Звісно, не всім закордонним роботодавцям потрібні виключно наші робочі руки, дехто з них шукає розумні голови. Це може бути сфера ІТ, скажімо, у Великій Британії, або медицини у Словаччині та Чехії. Загалом словаки охоче приймають на роботу як закарпатських медсестер, так і стоматологів та лікарів різної кваліфікації. Заробітна плата там у рази вища, ніж у нас, плюс наші сусіди заманюють закарпатців різними бонусними та соціальними програмами. Чому? Усе просто – у них брак спеціалістів, бо свої їдуть працювати за ще більші гроші до Німеччини, Австрії та Швейцарії», – запевнив він.

А скільки ж отримують закарпатці за кордоном? Зарплати різні, але в середньому до тисячі євро. Крім того, далеко не всі наші земляки одразу йдуть працювати на когось, дехто навіть започатковує власну справу. Для прикладу, у Чехії торік 8,5 тисячі українців отримали ліцензію на індивідуальну підприємницьку діяльність. А це вже – серйозний показник!

Ті, хто працює за наймом, у середньому отримують 18-35 тис. крон на місяць (30102-58533 гривень). Але зарплата залежить від регіону та власне від того, чим саме займається людина.

Наприклад, водій вантажівки у Чехії може заробити до 35 тисяч крон (майже 60 тисяч гривень), кухар, помічник кухаря 19-28 тисяч (31774-46826 гривень), монтажник системи опалення – 28-47 тисяч крон (46826-78600 гривень), а вже інженер-проєктувальник – 47-95 тисяч крон (78600-158874 гривень).

Як бачимо, зарплати справді є вищими, ніж у нас. Крім того, на Закарпатті завжди було найвище в Україні безробіття і найнижчі в державі зарплати. Тому бажання людей заробити кошти на утримання родини у найближчих європейських державах цілком можна зрозуміти. Звісно, далеко не всі наші земляки працюють за професією, але іншого виходу у багатьох просто немає.

Соціальне сирітство

А як же почуваються вдома діти без батьків? Фактично вони ростуть хто без матері, хто без батька, а хто й без обох, із дідусями та бабусями… але при цьому юридично виховуються в повноцінних родинах.

Ірина живе в одному із сіл Хустського району. У її сім’ї четверо дітей. Обоє батьків працюють у Чехії. Малеча мешкає з тіткою, має все необхідне, але дуже сумує за найдорожчими людьми.

«Мені 15 років. Маю двох сестер – 12 та 10 років і 8-річного брата. У сім’ї я старша. Мамина сестра допомагає нам у всьому, ми живемо у неї з двома її доньками (14 та 11 років). Нам завжди є чим зайнятися, бо багато роботи по господарству доводиться виконувати самотужки, – розповідає дівчинка «Карпатському об’єктиву». – У нас усі мають свої обов’язки, а на полі працюємо гуртом. Звісно, коли багато дітей, весело, але без батьків сумно. Скоріш за все, коли закінчу школу, також поїду за кордон працювати, вчитися в університеті не планую. Мами дуже не вистачає, але я розумію, що батьки поїхали заробляти для того, аби допомогти в житті нам, адже вдома роботи не мали. Але, з іншого боку, увагу і турботу рідних замінити не можуть ніякі гроші!».

13-річний Максим мешкає на Тячівщині. У нього є старший брат, який навчається в Німеччині, батько працює в Угорщині, а мати – у Італії.

«Маму я не бачив уже 5 років, тата – майже 2, а Івана – уже рік. Живу у дідуся з бабусею. Вони дуже хороші, але все одно батьків не вистачає. Особливо мені самотньо вечорами та під час літніх канікул. Друзів маю, але вони не можуть замінити родину. Та й у багатьох із них у сім’ях ситуації практично подібні. Я розумію, що всім нам потрібні гроші, але за них не можна купити головного – уваги людей, яких ми любимо. Із батьками спілкуємося через соціальні мережі, через спеціальні додатки. Вони ніби віртуально і присутні в моєму житті, але насправді так хочеться татові потиснути руку і відчути мамині обійми. Я дійсно матеріально забезпечений добре, але в душі часто буває пустка!», – зізнався юнак.

У 12-річної Юлії з Виноградівщини мама трудиться в Угорщині, а батька немає взагалі. Він помер, коли дівчинці було тільки три рочки.

«Мама працює за кордоном уже 4 роки. Тут була медсестрою і за її зарплату ми вижити не могли. Зараз мешкаю з бабусею. Вона пенсіонерка і проводить зі мною весь свій час. Разом нам дуже добре, чи чудово розуміємо і підтримуємо одна одну, але матусю все одно хочу бачити частіше… не в телефоні, а поруч. Зараз я маю багато дорогих речей, але на серці неспокійно. Мама каже, що коли заробить достатньо коштів, ми відкриємо вдома бізнес і вона більше ніколи нікуди від мене не поїде. Тож тепер живу мрією про той день!», – запевнила дівчинка.

На жаль, такі історії є далеко не поодинокими і діти, які ростуть у родинах батьків-заробітчан, хоч і відчувають покращення в сім’ї матеріального стану, але найбільше за все прагнуть возз’єднання з рідними.

Батьки навіть на відстані мають бути присутніми в житті дітей

А що з цього приводу думають психологи? Прокоментувати ситуацію «Карпатський об’єктив» попросив психологиню Руслану Тимко.

«На жаль, реалії нашого життя показують, що всім дітям хочеться жити поруч із обома батьками. Навіть якщо батько з мамою розлучається і малюк залишається жити з кимось одним, іншого все одно хоч інколи прагне побачити. Коли ж так складаються обставини, що рідні їдуть за кордон, аби заробити грошей на утримання сина чи доньки, дитина хоч і приймає ситуацію, бо розуміє, що змінити все одно нічого не може, але підсвідомо мріє пригорнутися особливо у важку хвилину до мами, або спитати поради у батька. Із часом до всього можна звикнути, навіть до самотності, але це не означає, що душа малюка зачерствіла і він перестав любити батьків. Так, діти заробітчан є часто краще забезпеченими за тих, у кого рідні працюють вдома, але не варто вважати, що вони стали егоїстами і думають лише про гроші. Навіть якщо дитина має аналогічну модель поведінки, хизується дорогими подарунками – це тільки для того, аби заглушити внутрішній біль і не показати одноліткам, як насправді їй непросто», – запевнила вона.

Також, за словами Руслани Тимко, найчастіше малечі не вистачає саме материнського піклування, тому жінкам, які виїхали працювати у країни Європи, варто якомога частіше телефонувати дітям, говорити з ними про те, що їх хвилює, разом приймати якісь рішення.

«Навіть якщо мама далеко, дитина повинна відчувати її присутність у своєму житті, – зазначила вона. – Особливо підлітки мають знати, що завжди можуть розраховувати на близьких, що їх зрозуміють і підтримають. Також дітей потрібно не весь час критикувати, а навпаки – частіше хвалити, вміти знаходити в їхніх вчинках хороше і мотивувати до подальших успіхів, адже їм і так несолодко, коли найдорожча людина дуже далеко від них фізично».

Психологиня переконує, що питання заробітчанства і соціального сирітства хоч і не нове, але дуже актуальне, адже часто стареньким родичам впоратися з енергійним хлопчиком чи дуже допитливою дівчинкою непросто… особливо у перехідному віці. Тому батькам вона радить постійно спілкуватися з дітьми за допомогою гаджетів і хоча б періодично приїздити додому, аби не лише передати подарунки, але й провести з малечею час та обняти, продемонструвати свою любов, турботу та увагу.

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах