Марія Галай в’яже гачком вишукані парасолі

Зараз є дійсно широкий вибір парасоль – від дешевих до дорогих брендових. Утім дехто хоче мати авторську… таку, щоб у єдиному примірнику. Тим більше… літню, яка захищає не від дощу, а від сонця і є чудовим аксесуаром, яким хочеться похизувати перед подругами.

Марія Галай із Ужгорода вже далеко не перший рік в’яже авторські парасолі гачком. Кожен її виріб ексклюзивний. А загалом в’язанням жінка займається з дитинства і першу річ своїми руками створила у 7 років.

Більше про своє захоплення закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Любов до ниток передалась від бабусі

Мати пані Марії багато працювала, бо виховувала доньку сама, рано овдовівши. Тож більшість часу дівчинка проводила з рукодільницею-бабусею, яка навчила онучку всьому, що уміла сама.

«Бабця в мене була простою жінкою, що виросла в селі і все звикла робити своїми руками. Вона і ткала, і вишивала, і шила. В’язати почала вчити мене років у 5. Тож уже маленькою я одягала своїх ляльок у особливі платтячка. У 7 років сплела собі шарф, а у 10 – кофтину. Але, пригадую, ще раніше, років у 3 могла годинами сидіти і бавитися з клубками, як кішка. Пряжу люблю і зараз… вона і є моїм головним джерелом натхнення», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» ужгородка.

Попри те, що пані Марія здобула освіту економіста і є зайнятою людиною, у вільний від роботи час вона досі полюбляє займатися, як каже сама, ручною творчістю.

«В’яжу переважно у вихідні та вечорами, бо вдень не встигаю. Рукоділлю навчила і свою доньку, але поки що великої зацікавленості до в’язання вона не виявляє. Сама ж вправно володію різними техніками. Працюю і спицями, і крючком. А от машинну в’язку не люблю. Такі вироби, наче фабричні. У них не вкладено душу та людську енергетику. Хоча… якщо для людини в’язання стає джерелом основного прибутку, нічого проти того, аби пришвидшити процес… не маю. Я ж працюю тільки задля власного задоволення, а не для продажу. На замовлення нічого не плету. Хіба що тільки у якості подарунка для когось із подруг, родичів чи знайомих», – наголошує вона.

Саме парасольками жінка захопилася два роки тому, коли побачила унікальну річ випадково у одній із соціальних мереж.

«Я натрапила у Фейсбуці на одне цікаве оголошення. На аукціон виставили в’язану парасольку. Збирали кошти на лікування хворій дитині. Продати її вдалося тоді, пригадую, за 500 доларів. Звісно, вона не коштує таких грошей, але ж мова йшла про доброчинність і хтось не поскупився. Виріб мені й самій дуже припав до душі і я почала шукати інформацію, як зробити щось подібне. Вдалося знайти багато корисного і уже невдовзі я працювала над першою парасолькою. В’язала її для доньки, вона хотіла з нею влаштувати собі з друзями фотосесію. Впоралася всього за два тижні. Дарина залишилася дуже задоволеною», – запевнила умілиця.

Сам процес приносить задоволення

У доробку ужгородки декілька десятків парасоль. Більшість із них вона роздарувала, але й, зізнається, собі дещо залишила.

«Коли сестра побачила плетену парасольку, й сама захотіла схожу. Потім зв’язала для подруги… і так пішло-поїхало. Працюю неквапно, бо нікуди не поспішаю. Пряжу використовую різну. На один виріб її потрібно приблизно 200-300 грамів. Схеми в’язання можна знайти у мережі, їх дуже багато. Форнітуру, тобто основу для парасольок купую через мережу на спеціальних сайтах. Люблю речі під старовину, обираю цікавий дизайн і ніжні барви», – наголошує майстриня.

Найбільше і роботі ужгородці подобається сам процес, але тішиться вона і результатом.

«Коли працюю з нитками – це для мене релакс. Я забуваю і про проблеми, і про втому, і про все на світі. Просто насолоджуюся і відключаюся від усього. Мені цікаво пробувати щось нове, експериментувати з узорами. Загалом в’яжеться парасолька практично так само, як і будь-яка серветка. Нічого складного у цьому не бачу. Головне – вивчити основні техніки. Ажурні літні аксесуари дуже пасують будь-якій жінці, тож до парасоль я плету і кофтини, і капелюшки, і усілякі шалі. У комплекті це має неперевершений вигляд», – стверджує пані Марія.

Крім парасоль для відпочинку закарпатка пишається тим, що плела парасольки й для весіль.

«Для фотосесій такі вироби ідеально підходять. Наприклад, племінниці до дня одруження я підготувала дуже гарну білу парасольку. На світлинах вона вийшла неперевершено. Потім довелося ще й для знайомої нареченої такий аксесуар в’язати, бо він їй дуже сподобався. Однак працювала з такими речами доволі довго – більше місяця. Підбирала непрості схеми, але все вийшло дуже ніжно і акуратно. Мереживне в’язання, як на мене, взагалі може зачарувати будь-кого», – переконує умілиця.

Часом ужгородка працює навіть не за схемами, а вдається до експромтів, навіть вигадує узори і впевнена, що у неї виходить непогано.

«Головне – виплести основу, а потім уже можна експериментувати. «Малюнок» можна вигадувати й самотужки, прямо під час робочого процесу. Але процес часозатрантний. Один ряд плетіння може зайняти і годину і навіть більше. Важливо також починати в’язання вже тоді, коли є основа для парасольки, щоб потім не довелося «ламати голову» й нервувати, якщо щось не сходиться. Свою першу парасольку я двічі переробляла, але зараз наперед знаю де саме до яких «маніпуляцій» слід вдаватися. Якщо хочеться, щоб із кінців «кола» звисав ще якийсь декор, наприклад, китиці, мереживна смужка, то це бажано в’язати уже на готовому виробі», – зізнається жінка.

Під фурнітуру ужгородка не радить використовувати старі парасольки, особливо ремонтовані з поламаними спицями.

«Краще не поскупитися і купити все нове, бо вся титанічна робота може в один момент стати непотрібною, а час – змарнованим. Особливо, якщо парасолька раптом перестане відкриватися, якщо щось десь «заклинить». Зараз є широкий вибір матеріалів для ручної роботи. Можна придбати навіть основи під дитячі парасольки. Знаю, що дехто купує й готові вироби, просто потім знімає фабричний брезент і замість нього натягає в’язану «скатертину». Звісно, від дощу така річ не врятує, але й призначення в неї зовсім інше», – вважає майстриня.

На перспективу в закарпатки ще багато творчих планів.

«Маю величезне бажання ще почати в’язати пляжні шопери. Дуже люблю літо, адже це – саме та пора, коли можна у всій красі показати різноманіття свого гардеробу. Крім того, хочеться зайнятись і деякими інтер’єрними виробами, зокрема, для кухні. А також для спальні мрію зв’язати велике покривало на ліжко. На жаль, руки доходять не до всього одразу. Але приємно, що handmade-аксесуари зараз стають усе більш модними… І це стосується не тільки вбрання, але й облаштування житла. А воно ж повинно бути у всіх нас затишним. Рукотворні дрібниці підкреслюють індивідуальність і додають комфорту. Тому й не дивно, що у всьому світі наразі робиться акцент не тільки на натуральності, але й на оригінальних рукодільних речах», – зазначає ужгородка.

Марина АЛДОН