Хустянин виготовляє приголомшливі авторські прикраси зі скла

Намистини, створені за допомогою скла та пальника. Кожна з них неповторна та особлива. Вони нагадують карамельні цукерки, але ще красивіші на вигляд. Скляні кулони-підвіски, браслети, сережки, брошки та багато інших виробів у техніці лемпворк виготовляє Василь Віконь із Хуста.

Освоїв ремесло чоловік самотужки після того, як через хворобу втратив можливість вільно пересуватися на працювати за фахом. Крісло, до якого він прикутий не зневірило чоловіка, а навпаки – дало можливість розвиватися, опановувати нове ремесло та дарувати жінкам радість за допомогою дивовижних виробів.

Що ж таке лемпворк? Як за допомогою вогню скло стає слухняним? Як створити авторську прикрасу? Про це та інше закарпатець розповів «Карпатському об’єктиву».

Інструменти бере з собою навіть на природу

Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, пан Василь завжди активний, постійно у вирі подій. У нього кожен день розпланований, навіть вихідні та вечори.

«Вісім років тому я отримав травму. Складні операції, тривала реабілітація бажаного ефекту не дали. Я втратив можливість ходити. Раніше працював будівельником, їздив на заробітки до Чехії, щоб забезпечити родину, мав непогані прибутки. І в одну мить усе було перекреслено. Боявся, що дружина мене кине, що стану тягарем, буду непотрібним. Але вона не відвернулася. І це дало сили жити далі. Щоб не сидіти без діла, багато часу проводив у інтернеті у пошуках ідей, чим би зайнятись. Так і натрапив на майстер-класи з виготовлення прикрас ручної роботи. Запалився, почав вивчати тонкощі, закупив усе необхідне і вже згодом почав експериментувати. Скляною біжутерією займаюся вже 5 років. Загалом прийняв себе таким, яким я є, намагаюся жити в такому ж темпі, як і раніше. Із родиною ми їздимо в гори, на відпочинок із палатками, я постійно у русі, завжди у активностях. Навіть на природу іноді беру з собою скляні дроти та паяльник, аби працювати, коли маю дуже багато замовлень», – розповідає чоловік «Карпатському об’єктиву».

Про лемпворк хустянин знає дуже багато цікавого і охоче переповідає найбільш важливу інформацію.

«У перекладі з англійської «лемпворк» буквально означає «робота з пальником». Це – техніка художньої обробки скла у полум’ї. Для мене моє захоплення є мистецтвом, адже кожен виріб виходить унікальним. Як я це роблю? Беру металевий дріт, таку собі спицю, на якому власне і виготовляється намистина. Занурюю його у спеціальний розчин. Ця процедура допоможе у підсумку зняти виріб неушкодженим. Потім розплавляю скло, яке має вигляд різнокольорових скляних дротиків. Коли воно плавиться, намотую їх на дріт-основу. Використовую при цьому пальник. Загалом робота потребує великої акуратності, вона клопітка та доволі тривала. Треба вміти правильно змішувати кольори, аби вийшла не суцільна «абракадабра», а щось вишукане і незвичне. Під час робочого процесу можна створювати узори із вкрапленнями, переплетіннями різних барв. Головне – мати естетичний смак та відчувати гармонію. У такій техніці можна працювати й із золотом, сріблом, міддю», – зазначає умілець.

Намистину можна створити й за 30 секунд

Своє захоплення хустянин вважає дуже цікавим і переконує, що як різновид сидячої роботи воно для нього є ідеальним варіантом самореалізації.

«Мені не треба проводити час на ногах. Можу сидіти і розслабитись. Вважаю, що знайшов себе у творчості. У цьому стилі зараз працюють провідні дизайнери прикрас. Намистина, між іншим може мати не тільки різну структуру, орнамент, але й бути різних форм – округлою, сплюснутою, у вигляді сльози, видовжена, овальна. Проте для намиста, наприклад, непросто зробити однакову кількість схожих намистин. Це ж стосується і сережок або браслетів», – наголошує чоловік.

Час, витрачений на створення одного виробу, за словами автора, може бути дуже різним.

«Одну намистину можна створити й за 30 секунд, а можна на неї витрати й 3-4 години. Усе залежить від складності, від самої ідеї. Мені подобається складна робота, химерні викрутаси, цікаві малюнки. Варто врахувати, що скло на дротах має ще й охолонути. Аби все не відбувалося дуже швидко і виріб не тріснув, краще використовувати керамічну ковдру. Потім виріб потрібно «загартувати» у печі, аби він був міцним. Якщо намистина не вдалася, її можна викинути, переплавленню вироби не підлягають, скло – не залізо. За декілька років роботи у мене зібралися вже кілограми відбракованих виробів. Викинути їх шкода, а для того, щоб стали прикрасами – не дотягують. Між іншим, фурнітуру сам я не виготовляю, замовляю її через інтернет. І вибір її зараз дуже широкий», – зізнається умілець.

Роботу над скляними прикрасами Василь Віконь вважає доволі небезпечною для початківців.

«При нагріванні скло може «вистрілювати» і через це тіло потрібно надійно захищати від опіків. Краще працювати у рукавицях і захищати хоча б очі спеціальними окулярами. Температура нагрівання пальника для плавлення скла повинна бути 800-1200 градусів. Тому уявіть, яка це може бути загроза. Крім того, від яскравого полум’я очі зазнають дискомфорту, іноді болять, втомлюються. Хімічні випари під час виробничого процесу теж є отруйними, тому рекомендується одягати марлеву пов’язку, аби не дихати шкідливими мікроелементами. А ще від тривалого сидіння може непокоїти спина. Але в загальному робота дуже цікава і часто наперед не знаю, яким буде результат», – запевняє хустянин.

За словами чоловіка, сировина є досить дорогою, тому часто дарувати прикраси він не може, але при цьому йому дуже приємно створювати для жінок хороший настрій.

«Сировина, з якою я працюю, недешева. Вона виготовляється в Італії. Купую я її не за гривні, а за євро. Крім того, мені потрібно з чогось жити, заробляти на хліб щоденний і на ліки. На жаль, вироби змушений продавати. Допомагає мені в цьому донька. Але іноді все ж знайомим та подругам дружини можу собі дозволити зробити гарний подарунок. І вони дуже радіють таким прикрасам, бо знають, що подібних немає більше ні в кого», – наголошує майстер.

Пан Василь пишається, що серед його замовниць багато європейок.

«За кордоном вироби ручної роботи користуються шаленою популярністю. У нас лемпворк ще не дуже у моді. Тож приємно, що мої прикраси з гордістю одягають жінки у Німеччині, Угорщині, Польщі, Чехії, Австрії, Канаді, навіть у Мексиці та Аргентині. Кожна моя прикраса – це авторська річ. У Італії, для прикладу, такі вироби передаються у спадок», – каже закарпатець.

Жіночою біжутерією чоловік захопився не випадково, переконує, що в дитинстві дуже полюбляв милуватися маминими прикрасами.

«У ті часи таких виробів було мало, але в моєї мами, великої модниці, було все. Я міг годинами сидіти з її скринькою в руках і перебирати намиста, кліпси, брошки, сережки. Колись дружині також дарував багато прикрас, які купував за кордоном. Зараз її тішу виробами, які виготовляю сам. Доньку також часто радую гарними речами. Вона жартома навіть називає мене алхіміком», – наголошує умілець.

Василь Віконь стверджує, що натхнення приходить до нього під час роботи, якоїсь миті осяяння він ніколи не чекає.

«У всякій без винятку справі головне – почати працювати. А ідеї з’являться. Усе черпаю практично, як кажуть, з повітря. Шаблонних робіт не маю, у кожному виробі передаю настрій, любов до справи та частку себе. На перспективу планую попрацювати над більш габаритними роботами не у стилі прикрас, а в стилі дизайну інтер’єру. Поки деталі озвучувати не хочу, але загалом планів маю багато. Головне – аби було здоров’я…. а ще – мир у державі», – запевняє закарпатець.

Марина АЛДОН