В обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка до 130-річчя з дня народження Петра Сови

10 липня в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Тиводара Легоцького відкрилася тимчасова виставка, приурочена до 130-річчя з дня народження другого директора закладу – Петра Сови. Експозиція створена на основі особистих речей, документів та фотографій з фондів музею та сімейного архіву. Частину з них для тимчасової виставки надала онука колишнього директора музею – Ольга Величканич.

На відкритті виставки «Музейна спадщина Петра Сови» завідувач відділу новітньої історії Михайло Джаахман коротко розповів біографію відомого закарпатця.

Петро Сова – краєзнавець, юрист, дослідник історії Ужгорода, публіцист, суспільно-політичний діяч – народився 11 липня 1894 року в селі Гайтовка Шаришського комітату на Пряшівщині (нині територія Словаччини) у родині греко-католицького священника. Навчався в Пряшівській гімназії, після закінчення якої в 1913 році поїхав у Будапешт і вступив на юридичний факультет університету. В Угорщині приєднався до антигабсбурзького руху й був заарештований за участь у забороненій студентській організації. Його виключили з університету і посадили у в’язницю міста Пейч. Якби на суді Петра Сову визнали зрадником батьківщини, на нього чекали б довгі роки ув’язнення або навіть показова страта. Урятувала юнака Перша світова війна. Його відправили на фронт, але на перевалочному пункті в Ужгороді Петро Сова раптово захворів на жовтуху й залишився в місцевому лазареті до одужання. У 1915-му був призваний до австро-угорської армії, а через рік потрапив у російський полон. 8 травня 1919-го потяг привіз колишніх бранців до Ужгорода. Петру Сові сподобалося це місто, тому, дізнавшись, що вдома його ніхто не чекає, він вирішив, що це буде його нова домівка. Протягом трьох років викладав природознавство в Ужгородській гімназії (тоді вчителем малювання там працював молодий Йосип Бокшай), паралельно здобуваючи вищу освіту в Кошицькій юридичній академії.

У 1922–1938 роках працював в Ужгородській міській раді на різних посадах, до березня 1939-го був радником старости міста. У листопаді 1938-го переїхав до Хуста.

Молодий Петро Сова тісно пов’язав своє життя з музеєм ще в 1929 році, коли став членом Товариства Підкарпатського земського музею в Ужгороді. Відтоді, обіймаючи різні посади, сприяв розвитку музейних закладів у краї, особисто брав участь у збиранні експонатів. За його сприяння до музею потрапили цілі колекції. Зокрема чудова колекція з палацу барона Перені, стародруки та видання з Мукачівського монастиря, частина творів відомого художника Ігоря Грабаря тощо. Його внесок у розвиток культури нашого краю важко переоцінити. З грудня 1946 року до січня 1951-го був директором музею, а потім у зв’язку з переслідуваннями радянської влади працював головним хранителем і завідувачем відділу. В Ужгородському замку є тисячі предметів, зібраних ним особисто. Перебуваючи на посаді директора закладу, зумів передати замок у користування музею.

Петро Сова вписав своє ім’я також в історію, археологію, природознавство та літературу. Історією міста і краю зацікавився ще в 1920-х роках. Став автором майже двох десятків публікацій (книжок, історико-літературних нарисів, путівників, буклетів тощо) та понад 260 статей.

Помер Петро Сова 10 червня 1984 року, похований на Ужгородському кладовищі. У 2011-му йому було посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ужгорода».

Ще за життя передав до музею особистий архів. Частину з нього тепер можна побачити на виставці «Музейна спадщина Петра Сови».

Заступник директора департаменту культури Закарпатської ОВА Віктор Кравчук високо оцінив заслуги Петра Сови й висловив вдячність працівникам музею за організацію експозиції.

Від директорки Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького Ольги Шумовської ми дізналися, що для унікальної тематичної виставки навіть відремонтували одну з кімнат закладу. Раніше там були представлені старовинні ікони, але за тривалий час експозиція дещо застаріла.

– Важливо пам’ятати таких видатних земляків. Ми вивчаємо історію, але мало знаємо про історію міста. Тож мета нашого краєзнавчого музею – популяризувати культурне та наукове життя Закарпаття.

Завідувачка відділу історії та краєзнавства Валерія Русин була особисто знайома з Петром Совою, адже працювала під його керівництвом. Вона розповіла присутнім цікаві історії про свого харизматичного колегу.

Спогадами про відомого краянина поділилися також Магдалина Мокрані, Володимир Кузнєцов та інші гості.

Онучка Петра Сови, Ольга Величканич, наголосила, що тепер видно, наскільки важливими були робота та захоплення її діда.

– Приємно все це бачити, берегти пам’ять про нього і все, що залишилося після нього, читати, дізнаватися більше про наш край завдяки його діяльності. Ми раді, що в замку організували виставку, яка наближає до відвідувачів особу мого дідуся. Родина пишається ним, і ми вдячні, що ужгородці шанують його пам’ять.

Вікторія Рего/Rehó Viktória, Kárpátalja