Учителі теж масово почали виїжджати на заробітки

На Закарпатті не вистачає педагогічних працівників.

Найгостріше це питання постало в закладах освіти з угорською мовою навчання. Ні для кого не секрет, що працівники освітньої галузі отримують надзвичайно низку заробітну плату. До того ж ставлення до них з боку батьків, самих учнів та керівництва зазвичай не залишає шансів отримати позитивні враження від викладацької справи.

Учителі, які працюють в угорськомовних загальноосвітніх закладах, знайшли для себе більш вдалий вихід із ситуації. Оскільки їхні послуги цінуються за кордоном, багато хто вирішив продовжити свою викладацьку діяльність там. Із початком 2016–2017 навчального року область недорахувала 158 осіб.

«На роботу іноді не хочеться йти. Діти стають дедалі більше невихованими. Родини все скинули на школу. Якщо неграмотний, винна вчителька, якщо невихований – теж вона. Батьки запам’ятали декілька слів на кшталт «індивідуальний підхід», «толерантне ставлення», «перевантаження» й оперують ними, коли щось не так, як їм подобається. Ми, вчителі, маємо зрозуміти кожного, увійти в становище, розібратися в ситуації… А хто зрозуміє нас? Звісно, я б обрала хорошу зарплату й поїхала за кордон, якщо би так склалося», – скаржиться вчитель однієї зі шкіл Ужгорода.

Ілдика Орос, президент Закарпатської угорської асоціації вчителів, ректор Закарпатського угорського інституту ім. Ф.Ракоці ІІ, підкреслила: «Ситуація з цінами на продукти харчування та комунальні послуги змусила багатьох учителів розглянути варіант заробітку за кордоном». До того ж там молодий фахівець без досвіду роботи може заробити більше, ніж в Україні.

Багато хто з педагогів знаходить роботу не за фахом, але теж добре оплачувану. Переважно вони влаштовуються працювати приватними вихователями, доглядальницями.

Якщо в середній та старшій школі ситуація ще терпима, то в садочках і початковій ланці вона досягла критичної межі. Так, до прикладу, в селі Гут, що на Берегівщині, без «другої мами» залишилося 37 малят. У цьому закладі за власним бажанням звільнились обидві виховательки! «Мені потрібно годувати родину. На цю смішну зарплату неможливо вижити. Поїхавши за кордон, я хоч знаю, за що працюю», – пояснює одна із жінок.

І це все відбувається на фоні того, що кількість бажаючих віддати дитину в перший клас серед україномовних родин значно зросла. Адже ні для кого не секрет, що на Закарпатті знання угорської мови стало важливим для багатьох сімей. Хто б міг подумати, що 10 років тому угорську вважали неперспективною. Дітей віддавали переважно в українські школи.

Та ситуація змінилася на краще. Уже кілька років поспіль у перші класи угорськомовних шкіл записують досить велику кількість 6-річок, які не знають угорської мови, до того ж не володіють нею й їхні батьки. З одного боку, для школи це плюс із огляду на кількість дітей у класах, а з іншого – додаткове навантаження для самого вчителя. «Мій син ходить до другого класу. Уся наша родина розмовляє угорською. У нас навіть не поставало питання, до якої школи віддавати Адріана. Звісно, ми знаємо українську, але не користуємося нею. Сину дуже сподобалося в школі, і він швидко звик до першої вчительки. Але потім вона поїхала працювати в Угорщину. Ми нічого не маємо проти, але для дітей це була травма. Дехто з них довго звикав до нової вчительки, – пояснює Катерина, мама другокласника, і додає: – Коли мій син вивчиться, він теж поїде жити й працювати за кордон. Тут перспективи не бачу».

На витік кадрів впливає й постійний тиск на педагогів через результати ЗНО. Шквал критики, який лунає на їхню адресу, також підштовхує до зміни роботи. Чомусь ніхто не говорить про психологічний стан учня, який потрапляє на ЗНО в чуже середовище й губиться.

Аби зупинити витік кадрів із Закарпаття, уряд Угорщини всіляко підтримує учителів, родини та угорськомовні школи. Для цього було зроблено декілька кроків. Однин із них – надання матеріальної допомоги педагогам. Також є можливість отримання стипендії.

«Це, сподіваємося, не однорічна програма підтримки. Вона діятиме, і розрив між доходами педагогів України та Угорщини значно скоротиться», – пояснює Ілдика Орос.

Але кадрові питання залишаються відкритими й болючими. До дітей у садочках та школах продовжують приходити вчителі «по заміні». Молодь, яка закінчує педагогічні вузи, занадто швидко розуміє, що витримка її підведе, тому рідко хто пробує вчителювати. Старші педагоги, котрі пропрацювали в школі або садочку десятиріччя, «дотягують» до пенсійного віку, а пенсіонери, ледь зводячи кінці з кінцями, вимушені працювати, щоб мати хоч якісь додаткові кошти. І не треба наголошувати на їхньому «поважному віці й тому, що їхнє місце вже дома на відпочинку».

Правда, є й такі особи, які бажають працювати в садочку чи початковій школі, але, на жаль, не мають відповідної освіти. А тепер вона, як відомо, повинна повністю відповідати займаній посаді.

Що стосується ЗНО для учителів, то невідомо, чи спрацює в нас ця система. Не віриться, що за його складання та якісну роботу в подальшому буде відповідно висока зарплата.

Тож поки що відбувається все, як завжди: є бажання – нема можливості, і навпаки…

Софія ПЕКАРОВИЧ