Газета «День» представляє нове видання — «Сестра моя, Софія...»

Книжкову осінь, яка традиційно розпочинається Форумом видавців у Львові, «День» традиційно розпочав новинкою.

Цього разу видання підготувало для читачів особливий сюрприз – книгу «Сестра моя, Софія…», яка народилася з усіх попередніх задумів. Це системна робота редакції, яка, на жаль, не стала складником гуманітарної політики держави, але «малими зусиллями» редакції та однодумців стимулювала тисячі українців читати, думати і діяти.

«Ця книга – спроба прояснити найбільш важливі питання історії Болгарії й через них – ще більш точно відчути «вузли» непізнаної української історії. Невипадково наша серія називається «Україна Incognita». Болгарія дає нам частину відповідей на питання про Україну. Якщо болгарську історію намагалися викривити, то нашу – привласнити. Ми пізнаємо себе такими, якими ми себе раніше не знали. Софія – це про нас. Софія – це про них. Софія – це про нову висоту, яку треба здобути. Досліджуючи цей цивілізаційний простір, взаємні проникнення, які відбувалися тисячі років тому, ми розуміємо, що вони й досі залишаються живими та актуальними», – Лариса Івшина, головний редактор газети «День».

«Сьогодні перед вами зовсім нова книга «Сестра моя, Софія…», яка буде вести нас історичними та духовними магістралями між Україною та Болгарією. Цей рік — ювілейний для газети. 11 вересня редакція відсвяткувала 20 років із виходу першого номеру. 2016-й — рік читачів газети «День». Проект, який ми сьогодні представляємо, утворює смисловий ланцюжок із багатьма іншими проектами. Якщо минулого року ми обговорювали відносини між Україною та Візантією, то сьогодні — між Україною та Болгарією. Для мене особисто, як одного з авторів, цей проект відкрив дуже багато нових горизонтів» – викладач Львівського національного університету ім. І. Франка Юліана Лавриш.

«Так само, як Україну вкрала Росія, Болгарію забрала в ясир інша потужна імперія – Османська. Потому настали століття, протягом яких національні еліти знищували й отуречували, історію переписували, змінювали демографічний склад населення. Болгарія назавжди мала залишитися провінцією, комфортабельним транзитом з Стамбула в Європу. Ціною численних кривавих повстань, колосальної просвітницької роботи еліт і вдалого маневрування в геополітиці болгарам вдалося цього «закатування в асфальт» уникнути. Стати членами НАТО й ЄС, вестернізуватися, не втративши власної культури.

Безумовно, ще чимало справ попереду, і «рускій мір» намагається розхитати цю країну не лише зовні, а й зсередини, але можна визнати: Болгарія стала на шлях успіху, поставила перед собою амбітні цілі й поступово досягає їх.

Власне, «Сестра моя, Софія…» дозволяє читачам відкрити для себе Болгарію з різних сторін і перспектив – історичної, культурної, актуальної суспільно-політичної. Дізнаємося й про українсько-болгарські зв’язки, що не обмежуються лише постатями Святослава Хороброго, Михайла Драгоманова й Лесі Українки, почуємо й самих болгар – в інтерв’ю й авторських статтях. Прізвища авторів говорять самі за себе: Петра Кралюка, Оксану Пахльовську, Ігоря Сюндюкова, Володимира Панченка, Юрія Шаповала, Сергія Кримського, Олену Чмир читачі знають і цінують давно. Ця поліфонічність мудрих голосів – один із незаперечних плюсів книги, адже разом із різними поглядами читач складає своє уявлення про Болгарію, як мозаїку. Цим потужним інтелектуальним проектом на порожнє й забуте місце на мапі автори наносять древню країну з багатющою культурою і складною історію, намічають дороговкази для майбутніх пошуків, і – що надзвичайно важливо – вчать націю мислити геополітично, шукати союзників, пізнаючи їх, із темряви століть виносячи на світло найсильнішу зброю проти поневолювачів і фальсифікаторів – правду.» – письменник Андрій Любка.

Як і Україні, болгарській державності та культурі вдалося відродитись у, здавалося б, безнадійних, катастрофічних ситуаціях. Навчаючись досвіду Болгарії, її багатющій історії, такої щедрої на блискучі перемоги й важкі, але згодом подолані народом катастрофи, ми пізнаємо самих себе!

Також читачі цієї книги дізнаються про те, що:

* без благотворного впливу болгарської культури не було б духовного піднесення Київської Русі. Цей процес, звісно, був обопільним: духовний світ Давньої Русі—України був важливим для болгар;

* болгарська державність, культура, національна ідентичність, так само як і українська, безліч разів відроджувалась у, здавалося б, безнадійних, катастрофічних ситуаціях, буквально з небуття. Завдяки чому – ось головне питання;

* Михайло Драгоманов та Іван Шишманов, Іван Вазов та «кирило-мефодіївці» – ось той духовний «ланцюг свободи» українців та болгар, цілком актуальний і в XXI столітті;

* Ніколи наші народи не воювали один з одним, натомість плідно вчились й засвоювали здобутки сусідів.

* Навчаючись досвіду Болгарії, її багатющій історії, такої щедрої на блискучі перемоги й важкі, але згодом подолані народом катастрофи, ми пізнаємо самих себе. Пізнаємо Болгарю!

Замовити нову книгу ви можете прямо зараз за посиланням: http://day.kyiv.ua/uk/library/books/sestra-moya-sofiya-poperednye-zamovlennya