В УжНУ проходить міжнародна наукова конференція присвячена історії у воєнний час

У четвер, 13 червня, розпочала роботу міжнародна наукова конференція на тему: «Усна історія у воєнний час: наукове знання і відповідальність дослідника». Вона триватиме протягом трьох днів на базі та за підтримки Ужгородського національного університету, обласного скансену «Закарпатський музей народної архітектури та побуту», Закарпатської обласної ради у співпраці з катедрою української культури та етнографії ім. Гуцуляків і Канадським інститутом українських студій Альбертського університету (м. Едмонтон, Канада) та за інформаційної підтримки Українського інституту національної пам’яті (Київ, Україна).

Панельна дискусія поділилася на дві частини. Лекторами першої сесії «Виклики та завдання усної історії» виступили Наталія Ханенко-Фрізен (Едмонтон, Канада), Гелінада Грінченко (Вупперталь, Німеччина), Світлана Маховська (Чернігів-Київ, Україна), Тетяна Привалко (Київ, Україна), Павло Леньо (Ужгород, Україна). Наступною стала лекція італійського історика Алессандро Портеллі (Рим, Італія) «Про використання пам’яті» (On the Uses of Memory).

Про мету конференції розповів один з її організаторів кандидат історичних наук, доцент кафедри археології, етнології та культурології Павло Леньо: «Наше завдання – привернути увагу до проблем етики та безпеки усних історичних досліджень та навчити освітян працювати і збирати матеріал для наукових робіт».

Декан факультету історії та міжнародних відносин кандидат історичних наук, доцент Віталій Андрейко виступив з привітанням та подякою поважним гостям. «Наукова конференція присвячена актуальним проблемам і вона несе не стільки теоретичний, скільки практичний характер, оскільки на базі дискусії будуть винесені певні висновки та рішення», – наголосив Віталій Андрейко.

До слова запросили і Наталію Ханенко-Фрізен – директорку Канадського інституту українських студій, яка розповіла про його діяльність і співпрацю задля організації конференції.

Перше питання, яке розглянули на панельній дискусії – відмінності наукового стандарту усної історії від інших ініціатив, що набули популярності з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Для огляду запросили Гелінаду Грінченко, яка є співочільницею Української асоціації усної історії. Вона розповіла, що під час війни зріс попит на документальні сюжети та матеріали, які передають сутність ситуації тут і зараз. А ось будь-який історичний проєкт фіксує та документує певний досвід та хід подій. Те, на чому наголошують документалісти – це збір свідчень, рефлексій поточних епізодів, тобто дослідження незавершеної історії. На противагу цьому науковці проводять ґрунтовні та тривалі дослідження. Вони позиціонують подію як пам’ять, процес, досвід та соціальний феномен.

Наступне питання – етика та безпека дослідження. Світлана Маховська розповіла, що в період війни ця тема відчувається особливо гостро. Робота усної історії передбачає комунікацію з людьми, тому важливо обачно підбирати питання для інтерв’ю. Під час спілкування з респондентами, які потерпали від наслідків воєнних дій, виникає думка чи етично пропонувати їм житло, яке буде в безпечному місці, чи потрібно глибше зануритися в проблему та розпитати або ж припинити розмову, щоб не завдати моральної шкоди. Пані Світлана детальніше розповіла про вибір, який повинен робити опитувач і наскільки доцільно використовувати інформацію від дітей та освітян.

Головним викликом є питання безпеки. Своїм власним досвідом поділився Павло Леньо, представник з факультету історії та міжнародних відносин УжНУ. Він вирішив розпочати не з безпеки опитуваних, а з безпеки збирачів інформації. З його слів йому часто доводилося стикатися з негативним відношенням до інтерв’юерів. Також акцентував увагу, що в умовах війни варто пам’ятати про свою специфіку роботи. До прикладу, якщо працюєте з військовими, тоді важливо зашифрувати їх особистість, а також детально аналізувати подану інформацію.

Тетяна Привалко розповіла про те, як Інститут національної пам’яті підходить до питання оприлюднення результатів усних історичних досліджень під час війни. Вона зазначила, що вони постійно співпрацюють зі своїми оповідачами. «Починаючи з 2014 року ми прийняли за правило, що навіть за письмової згоди все одно погоджуємо оприлюднення матеріалів, – говорить пані Тетяна, – ось в чому наше партнерство – ми разом готуємо інформацію». Також вона розповіла про спільні проєкти, які інститут проводив у партнерстві з іншими організаціями та результати напрацювань.

Друга частина конференції містила в собі лекцію від італійського історика Алессандро Портеллі. Він підготував розповідь «Про використання пам’яті». Лектор підкріплював прикладами з історії подану інформацію та посилався на власний досвід. З його слів – «Пам’ять – це невпинна праця, коли ми відстежуємо минуле, щоб зрозуміти майбутнє». Окрім цього вона є надважливою для нашого самоусвідомлення, адже будує бачення та сприйняття. Також Алессандро Портеллі наголосив, що якщо ми будемо культивувати пам’ять, то зможемо прийти до важливих рішень, які можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки.

Валерія Мельник, Інформаційно-видавничий центр УжНУ