163726
17:06 2.062024

Картини-витинанки Оксана Гаврилюк створює зі звичайного паперу

Життя 1656

Творити можна не лише за допомогою пензля та фарб. Палітрою для декого буває навіть звичайний папір. Мереживні картини не новація. Витинанки робили ще наші пращури, правда, переважно на курячих яйцях. Але останнім часом паперове мереживо набуває неабиякої популярності не тільки у нас, але й Італії, Франції, США та інших державах.

Як це – вирізати довколишній світ і закарбовувати у вічності? Як цього навчитися? Чи важко працювати над витинанками? Про це та інше «Карпатському об’єктиву» розповіла мукачівка Оксана Гаврилюк.

Спочатку вирізала сніжинки

Оксана не професійна мисткиня. Утім генд-мейдом займається з дитинства. Щоправда, її перші роботи були здебільшого в’язаними з ниток, а не паперовими.

«За фахом я не є людиною творчої професії – звичайна банківська працівниця. Але мені завжди подобалося щось майструвати своїми руками. Малою і лобзиком вирізала, і ліпкою з глини займалася, і гачком серветки в’язала, і вишивала. Найбільше мені подобалися саме серветки. Цього навчила ще бабуся. Мереживні узори здавалися такими загадковими і дуже надихали. Напевно, саме це захоплення пізніше стало поштовхом до мереживних картин. Ще в школі на уроках трудового навчання ми робили витинанки. Теж із паперу. Тому з технікою я принаймні поверхово знайома давно», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» умілиця.

Перша робота в мереживному стилі була в Оксани новорічною, і зробила вона її для молодшої сестри.

«Це сталося 7 років тому. Я ще була студенткою, а Валентина навчалася в 10-му класі. Вона мала оздобити фотозону до Нового року. От ми з нею разом і почали чаклувати. Переглянули в інтернеті кілька безкоштовних майстер-класів, зарядилися творчою енергією і взялися за папір. Спеціального ножика в нас не було, тож у хід пішли звичайні ножиці. Захопилися обидві. Вирізали сніжинки різної форми, оленів, усіляких лісових тварин. Загалом залишилися задоволені своїми експериментами. Три роки тому я познайомилася з художницею із Рівного, яка працює в стилі витинанки. Вона повторно запалила мене і спонукала до творчості, показуючи власні роботи та розповідаючи про тонкощі свого авторського стилю. Її ажурні вітражі – це справжні шедеври. Мені до такого рівня майстерності ще далеко, але я працюю над собою, відточую техніку», – наголошує закарпатка.

Усі мереживні картини Оксана створює вручну і запевняє, що в кожну з них вкладає певний зміст, не тільки часточку серця.

«Кожна картина має певний меседж. Я б сказала навіть, філософський підтекст. Скажімо, працюю над сюжетом про домашнього котика й одночасно показую тепло сімейного вогнища, важливість рідного дому для людини. Або ж обираю казковий мотив про підводний світ і демонструю через мереживо красу фантастичних риб, водоростей та важливість відповідального ставлення до довкілля. Іноді робота є просто візерунком, але насправді це не лише геометричні елементи, а складна система знаків, важливих для нашого народу. Бо ж орнамент має і рушник, і вишиванка, і писанка, і багато речей побуту, що нас оточують», – ділиться майстриня.

Головне – результат

Найбільше Оксані Гаврилюк подобається вирізати птахів та лісових мешканців.

«Я завжди любила тварин, тож у моїй творчості вони займають особливе місце. Над зображенням деяких працювати непросто і довго, але дуже цікаво. Також мені подобається відтворювати усілякі рослини: квіти, дерева. Іноді до снаги пофантазувати над нереальними об’єктами. Мереживні схеми є в інтернеті, але краще вигадувати їх самотужки. Тоді вироби будуть дійсно унікальними», – стверджує мукачівка.

Робота над однією картиною для умілиці вимірюється не часом, а результатом, принаймні так вона сама вважає.

«Можна завершити весь процес і за годину, а можна чаклувати над картиною і місяць-два. Усе залежить від складності візерунків, а також від наявності в мене вільного часу. Деколи, лише щоб придумати «заготовку», витрачаються тижні. Потім усе ще потрібно промалювати олівцем і лише після цього можна приступати до самого вирізання. Тому, як на мене, недоцільно казати, що цю картину я зробила за два дні, а іншу за 8. Та й головне в такому занятті – саме результат. Бо ж можна зіпсувати роботу і на стадії напівготовності. Бувало в мене й таке», – каже Оксана.

Закарпатка вдячна рідним за те, що підтримують її і навіть підказують теми.

«Як батьки, так і чоловік до мого захоплення ставляться позитивно. Це тішить. Коли працюю, можуть посидіти з донечкою, аби я не відволікалася. Завершивши роботу, скручую її в сувій і зберігаю в сухому місці, поки не вставлю в рамку. Річ у тім, що витинанок у мене багато, але не всі стають картинами і не всі оздоблюють стіни в будинку. Дещо, до речі, вирізаю не для себе, а для друзів, але картини ніколи не продаю», – розповідає умілиця.

Оксана Гаврилюк переконана, що ділитися творчими надбаннями варто тільки з тими, хто вміє гідно їх оцінити.

«Я не хочу, щоб мої картини висіли в когось просто для інтер’єру. Мені важливо, аби робота подобалася. Тому дарую свої витинанки тільки тим, хто справді цього вартий. Але радію, що мої вироби є не лише на Закарпатті, але й у багатьох куточках України, навіть в Угорщині, Чехії, Німеччині», – запевняє вона.

Найбільша робота закарпатки – майже 2 м заввишки, а найменша – усього 12х8 см.

«Я вирізала для мами лілії. Вони висять у неї на сходовому майданчику між першим та другим поверхами. Це картина 210х160 см. А от невеличкі картонні яйця-витинанки у мене стандартні. Їх щороку вирізаю по кілька десятків – для оздоблення оселі та для подруг. Роботи з ними не багато, маю вже напрацьовані готові шаблони», – стверджує майстриня.

Мукачівка зізнається, що картин у її доробку не багато, бо головне для неї якість, а не кількість.

«За весь час, відколи займаюся витинанками, маю десь до сотні робіт, які не соромно показати іншим. Для мене творчість – це можливість самореалізації, а не марудна робота, як на заводі. Творю тоді, коли є натхнення і бажання. Рада, що вмію черпати наснагу з усього, що оточує мене. Особливо тішить, що можу передати через папір емоції. І люди їх уловлюють. Для мене знаковою є не лише зовнішня краса, але й глибинне наповнення. Так і в житті, і в мистецтві. Вирізанням я посилаю ніби імпульс у світ і радію, коли це вдається зробити саме так, як задумала на початку. Звісно, для такого хобі потрібно мати терпіння, а не тільки творчу уяву, але мені до вподоби мереживні експерименти», – стверджує вона.

У планах умілиці створювати подібні картини за допомогою гачка кольоровими нитками.

«Я знаю, що є подібні техніки, бачила роботи. Мені вони дуже подобаються. Сама поки що не пробувала, утім у планах на найближчу перспективу – неодмінно навчитися творити такі дива. На вигляд ці роботи неймовірно привабливі, мереживні фрагменти просто зачаровують. У такому стилі працює угорська мисткиня Агнес Герцес. Давно захоплююся її творчістю і дуже хочу з нею познайомитися. Проведення виставок картин наразі для мене не в пріоритеті. Поки що вчуся, опановую нові тонкощі, удосконалююся. А з часом буде видно», – наголошує Оксана Гаврилюк.

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах