163350
14:35 27.052024

У колекції перечинки 40 статуеток янголів

Життя 2853

Ганна Мегела з Перечина має вдома колекцію із 40 фігурок янголів, які стали родинною реліквією. Вони розкладені на двох скляних полицях серванта у вітальні.

– Колекція народилася сама по собі. Першого янгола подарувала моїй доньці Світланці хрещена на рочок. Це було в 1988-му. Потім ми, батьки, рідні, сестрички костела дарували їй на день народження. Такі подарунки їй дуже подобалися. Так зібралося 40 різних фігурок, які стали для нас охоронцями, – розповіла Ганна Михайлівна кореспондентці «Карпатського об’єктива».

Ганна Мегела народила і виховала з чоловіком трьох дітей – двох доньок і сина. Незважаючи на ризик втратити роботу (вона працювала в школі, а чоловік – у редакції газети), усі діти були хрещені в радянські часи.

– Вікторію народила в 1968-му, а Славка – за три роки. То були часи, коли освітянам, інтелігенції, партійним працівникам не можна було ходити до церкви, колядувати, святити паску, хрестити дітей, – пригадує релігійну заборону минулого століття. – Ми, освітяни, мали чергувати біля церкви, щоб діти не йшли сповідатися, бити поклони в Хрестопоклонну неділю, цілувати Плащаницю у Страсну п’ятницю, освячувати пасхальні кошики. У селах чатували на колядників. Переслідували, доносили. Мені пощастило, бо я жодного разу не чергувала біля храмів. Мій батько служив дяком у місцевій церкві села Тур’я-Пасіка. Він попросив священника похрестити дітей. Щоб уникнути неприємностей, обидва обряди хрещення отець проводив у сусідській хаті.

Нас було семеро. Я середнячка, – розповідає далі про свій родовід. – Основних молитв навчила нас мама, бо батько був зайнятий роботою, ходив до церкви, на похорони односельчан. Мав чудовий голос. Нас виховали в релігійній атмосфері, прищепили християнські цінності, батьки познайомили із Божими заповідями. Ми знали, що можна робити, а що не можна, щоб не розгнівити Бога, щоб не грішити. Склавши руки, на колінах молилися щоранку і щовечора «Отче наш», «Богородицю» біля ікон святого Миколая та Пречистої Діви Марії, які висіли на стіні. Дотримувалися строго всіх звичаїв. У свято і неділю не можна було взяти ніж до рук, щоб відрізати шматок хліба.

Ганна Мегела народила Світланку 26 січня 1987 року. Старші діти вже були дорослі. Вікторія здобувала вищу освіту в Івано-Франківському педінституті ім. В.Стефаника, Славко закінчував школу.

– 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС, – пригадує жінка. – Про це влада повідомила лише 1 чи 2 травня. Казали, що не можна бути на сонці, особливо вагітним. У середині травня я дізналася, що при надії. Дуже переживала, бо засмагала в купальнику на полі, коли садили картоплю та іншу городину, – було тепло. Слава Богу, народила здорову доньку. Хрестили її в нашій квартирі у Перечині. Коли Світланці виповнився рік, хрещена подарувала їй оберіг – фігурку ангелика. Але наразі не пам’ятаю, котру з них.

Роздивляюся статуетки. Серед них вирізняються фігурки з музичними інструментами – арфою, скрипкою. Це подарунки сестричок.

– Коли Світланка навчалася в середній школі, до них приходили сестри з римо-католицького костелу святого Августина і проводили бесіди на релігійні теми. Світланка також навчалася гри на скрипці в дитячій музичній школі. Її запрошували монашки до костелу, де вона ще з двома дівчатами грала на скрипці, акомпануючи тим, хто співав духовні пісні. Донька дуже прив’язалася до сестричок. Їй там усе подобалося. Вона навіть хотіла присвятити своє життя Богу, піти служити в монастир. Але потім передумала. В УжНУ здобула вищу освіту, закінчила магістратуру, працювала викладачкою словацької мови.

Ось цю дитинку подарувала їй племінниця Діанка, моя внучка, – бере до рук фігурку хлопчика в чепчику. – Коли Діанка побачила, що її подарунок відрізняється від інших фігурок, то розплакалася, засмутилася. Була ще малою. Каже: «Та мій ангелик не такий, як у вас інші». Ми її заспокоїли, що фігурка гарна, по-своєму цікава, хоч не така, як інші.

Ганна Михайлівна пригадала один життєвий випадок.

– Був час, коли закарпатці їздили за кордон, звідти привозили чайні та кавові сервізи. Майже кожен мав удома порцелянову Мадонну. То була така мода. Якось я прийшла в гості. Господарі налили нам розчинну каву в ті закордонні чашки, на стіл поклали цукерки, хвалилися тими сервізами. Гості охали й ахали. Я мовчала. Звернувши увагу на мою реакцію, один із присутніх з цікавістю запитав: «Ганно Михайлівно, а ви ся чим похвалите? У вас є Мадонни?». На що я відповіла, що ні, але в мене є таке, чого ви більше ні в кого не побачите. Це його заінтригувало. Коли розходилися по домівках, він напросився до мене, бо дуже го цікавило, що ж то я маю. Коли побачив колекцію, то був приємно вражений. «А й ціле, такого ни в кого ниє, принаймні не відів», – сказав і став розглядати фігурки. З його інтонації я зрозуміла, що оцінив колекцію, хоча на той час вона й була невелика.

Усім, хто до мене приходить, хвалюся ангеликами. Кажу: «Дивіться, яке в мене багатство! Які в мене обереги, які гарні охоронці!». Для нашої родини це щось вагоме. Світлана зі своєю сім’єю проживає в Чехії 9 років. Одного разу, коли приїхала, то як побачила ту колекцію, аж заплакала з радості. Емоції переповнювали її, була щаслива, що я все зберегла. Кажу до неї: «Доню, твої ангелики мене оберігають». Я часто виймаю їх із серванта, протираю пил, милуюся ними, з цікавістю розглядаю ці витвори мистецтва, бережу їх як родинну реліквію.

Тетяна ГРИЦИЩУК

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах