У День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні у Перечині відбувся мітинг-реквієм

Сьогодні, 8 травня, у День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945рр. у Перечині відбувся мітинг-реквієм.

Об 11 годині у сквері Героїв, що по вулиці Ужгородській, відбувся мітинг-реквієм. На захід прийшли міський голова та працівники Перечинської міської ради, старости старостинських округів Перечинської територіальної громади, керівники та працівники установ, організацій всіх форм власності, учні ліцею імені Героїв 68-го батальйону, жителі громади.

– Кривавою сторінкою в Книгу історії світу вписана Друга світова війна. Понад шість довгих років боролося людство проти нацизму, жорстокості та ненависті. Шість довгих років перемагало біль і жахіття війни. Та вистояли, подолали, перемогли. Але яку ж високу ціну було заплачено за цю перемогу! Скільки життів ніколи не знайдуть спокою на землі. Стогоном степових вітрів розноситься світом страждання війни. Полум’ям пам’яті ще й досі лунають постріли на полях боїв, скам’янілими сльозами височіють монументи загиблим 1939-1945 років. Найвищу ціну, яку заплачено за наше майбутнє, не маємо права забути. То ж сьогодні ми знову зібрались для того, щоб провести мітинг-реквієм, приурочений Дню пам’яті та перемоги в Другій світовій війні, який дозвольте оголосити відкритим, – говорить ведуча Тетяна Кречко.

Звучить Державний Гімн України. Промовляючи його слова, присутні кладуть праву руку на серце.

– Сьогодні, 8 травня, – продовжила ведуча, – Україна разом з усім цивілізованим світом відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, знаходячись сама вже десять років у стані війни з тими, хто гордо й зухвало величає себе переможцями. Але до гордого «ми побороли нацизм» з роками додалось «можем павтаріть». І на жаль, вони повторили. І повторили те, про неможливість чого кричали майже 70 років. То що це: синдром переможців чи синдром маленького сірого чоловічка, який уявив себе Богом? Виявляється, історія циклічна.

А потім зачитала вірш Ліни Костенко:

– І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви.

Ми відчули на власній шкурі отой страх, що роками переслідував наших прадідів, дідів та батьків і втілився в наше життя. Але ми добре знаємо, що відбувається з людиною, яка прирівнює себе до Бога. А тим самим ставить себе вище Нього. Але, на жаль, ціна життя однієї такої особи завжди дорівнює мільйонам людських життів. Загальні втрати військових та цивільного населення під час Другої світової за різними даними становить від 50 до 75 мільйонів людей, з них приблизно від 8 до 10 млн українців, а це майже чверть усього тогочасного населення України. І через 79 років Україна продовжує втрачати цивільних, що волею долі потрапляють під авіаудари ворога та військових, що боронять суверенітет нашої держави, її незалежність та спокій її народу. Отака ось жахлива паралель сьогодення. Схилімо голови у скорботі, у вічній пам’яті про жертви війн в Україні, про її незламних, мужніх та сміливих синів та доньок, що поклали голови в часи Другої світової та продовжують класти на вівтар свободи її батьківщини сьогодні. І пом’янімо їх хвилиною мовчання.

Присутні низько схиляють голови під звуки метронома.

До слова запрошується Перечинський міський голова Іван Погоріляк.

– Христос воскрес! – вітається.

– Воістину воскрес! – відповідають присутні.

– Сьогодні ми разом з цивілізованим світом згадуємо дні перемоги, 8 травня, хоча старше покоління пам’ятає, як за радянських часів нас переконували, що перемога – це 9 травня. І перемога лише росії над фашистською Німеччиною. Зараз ми знаємо, що це було далеко не так. Зараз ми чуємо з боку ворога, що перемогу вони здобули б без українців. Ми знаємо, що це не так. На прикладі сьогоднішньої війни ми доводимо, що український народ є гордий, завжди готовий боротися за свою свободу і незалежність. Я дякую всім, хто прийшов сюди згадати ті трагічні роки війни, згадати героїв, які віддали своє життя, звільняючи Європу від фашизму. Ми знаходимося у сквері Героїв, де поєднуються дві епохи. Цей майданчик символізує наслідки зла ХХ століття, майданчик поруч, де розміщений біг-борд з нашими Героями, які віддали життя у теперішній війні, символізує наслідки зла ХХІ століття. Як і тоді, так і тепер гинуть наші земляки. Цей обеліск встановлений у пам’ять 30 наших земляків, які віддали своє життя, визволяючи Європу. Більшість їхніх могил ми не знаємо де знаходяться. Ми знаємо тільки їхні прізвища, і тут вони викарбувані на п’єдесталі пошани, де ми щороку віддаємо їм шану. Ми повинні завжди пам’ятати, що історія має здатність повторюватися. Бачимо, що у ХХІ столітті російська федерація повторила шлях тодішньої гітлерівської Німеччини і почала знищувати мирний український трудолюбивий народ. Тому ми повинні завжди пам’ятати про тих, хто віддав своє життя, про тих людей, які зараз боронить Україну, віддавати їм шану і честь, допомагати їм всім чим тільки можемо. Хочу окремо подякувати присутнім військовим і всім військовим України. Нагадаю, що з нашої невеликої громади мобілізовано понад 400 чоловік, які щохвилини боронять Україну, захищають нас з вами.