Чи справді закарпатських дітей не можна відірвати від ґаджетів

Останнім часом багато нарікань з боку вчителів та батьків на те, що малюки та підлітки день і ніч «зависають» у телефонах. Звісно, в епоху цифрових технологій така поведінка дітей є логічною, тим більше, що приклад їм нерідко показують самі дорослі. Але багатогодинне «спілкування» з ґаджетом може негативно позначитися на здоров’ї та успішності школяра.

Чи дійсно девайси лише шкодять дітям? Як витягнути малюка з так званого «цифрового життя»? Чим замінити дитині телефон, якщо в неї починається залежність? Про це та інше – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Друзі стали віртуальними

Пані Алла з Мукачева – мати трьох синів. Старшому з них 14, молодшому – 7. Усі хлопці, за словами жінки, багато часу проводять не в компанії реальних друзів, а у віртуальному світі.

«Ми з чоловіком весь час заклопотані, постійно в роботі, а от дітей  важко відтягнути від телефонів. То ігри, то соцмережі, то перегляди різних відео… Раніше теж полюбляли розваги. Але з реального життя, як кажуть, не «випадали». Після карантинів та дистанційного навчання з телефоном у руках встають вранці й лягають спати увечері. Хвилююся, якщо нічого не зміниться найближчим часом у їхній поведінці, ще більше запустять навчання і ґаджети підірвуть їхнє здоров’я», – зізнається жінка.

Як переконує багатодітна мати, хлопці навіть у вихідні замість того, аби вийти на вулицю погуляти, надають перевагу спілкуванню із друзями через популярні месенджери.

«Свого часу ми бавилися в рухливі ігри, гуляли містом, а тепер дітям нічого не потрібно. Головне для них – мати поруч телефон. Тішить єдине, що старший син спілкується із однолітками з Британії та вдосконалює рівень англійської, а знання іноземної мови ніколи не завадить. А от молодший прийшов зі школи і одразу – «носом» у телефон. Пробувала відбирати – закінчується плачем і відмовою від вечері», – запевняє пані Алла.

То що робити батькам у подібних випадках? Чим зайняти вільний час дитини? Як спрямувати потенціал підлітка у корисне русло?

Психологиня з Ужгорода Валентина Кемінь переконана, що дорослі повинні самі показати синам та донькам приклад правильного планування часу.

«Коли мама приготувала вечерю і одразу сідає за ноутбук чи бере в руки телефон, діти починають вважати, що така поведінка є нормою, і копіюють її. Коли батько замість того, щоб поговорити з малюками, як пройшов їхній день, вмикає телевізор і займає зручну позу на дивані, це спрацьовує так само. Я б радила дорослим передусім спілкуватися з дітьми, не влаштовувати скандали, а спокійно проговорювати ситуації, шукати компромісне рішення і аргументовано пояснювати, що добре, а що погано», – розповідає вона «Карпатському об’єктиву».

На думку фахівчині, дитину потрібно чимось зацікавити в реальному житті, аби вона сама хотіла реалізовувати власний потенціал не через ігри, а через уподобання.

«Малеча є дуже енергійною і допитливою. Але не варто думати, що дівчинка сама візьме до рук голку і почне шити, бо так колись робила її бабуся, або хлопчик не стане майструвати годівниці для птахів, бо так порадили дорослі. Шукайте, що цікаве сину чи доньці, мотивуйте дитину, нехай відвідує різні секції, обере певний напрямок, хваліть, підтримуйте. Інакше вільний час особливо підлітки більш охоче проводять справді у ґаджетах. Захопіть дитину чимось особливим, що їй до душі і вона сама рідше братиме до рук телефон», – наголошує психологиня.

Водночас користуватися ґаджетами, як переконана Валентина Кемінь, молодь повинна, аби не почуватися обділеними і не ставати жертвами глузувань.

«Повністю відбирати в дитини телефон не можна. Зараз це – частина нашого життя. Вона повинна вміти користуватися програмами, вести письмові діалоги, вибудовувати стосунки з друзями не лише через особисті зустрічі. Просто у всьому має бути баланс. І це батьки самі мають проговорити із сином чи донькою. Дитину з маленької треба вчити планувати свій день, розробити разом із нею режим, враховуючи і час для активностей, і для навчання, і для користування телефоном. Якщо ж у малюка вже справді виникла залежність – це дійсно проблема, і тут без допомоги спеціаліста більшості краян упоратися непросто, тим більше, що для декого з дітей телефон – єдиний і найкращий друг. Але я б не сказала, що на Закарпатті ця віртуальна залежність є такою вже й масовою серед неповнолітніх, та будь-яку проблему краще попередити, ніж вирішувати», – запевняє пані Валентина.

Залежність – не просто звичка

А яким чином можуть нашкодити багатогодинні «подорожі віртуальними світами» дітям? Це знає лікарка з Хуста Антоніна Довгій.

«Проблем тут три, – каже вона. – Якщо малюк занадто багато часу проводить у телефоні, він опромінюється, у нього псується зір і може погіршитися постава. Але не можна вважати, що ці неприємності виникають лише через ґаджети і що раніше діти тільки ганяли м’яча та гралися у хованки. Багатогодинне переглядання мультфільмів у телевізорі так само не є корисним. Між іншим, навіть безневинне вишивання може бути шкідливим, адже дитина довго перебуває у одній позі й напружує зір. Усе має бути у дітей, просто слід мати почуття міри. Усіляку роботу потрібно виконувати з перервами, а також не забувати про відпочинок і здоровий сон».

В ідеалі, як запевняє лікарка, дітлахи мають проводити в телефоні не більше півтори години на добу, але всі норми є приблизними.

«Чіткої норми, скільки часу дитина може користуватися телефоном, немає. Існують тільки уявні. Але це не означає, що 20 із 24 годин потрібно бути онлайн. Водночас, якщо у хлопчика чи дівчинки нормальна успішність у школі, є реальні друзі, хороше самопочуття, добрий апетит і здоровий сон, але батьки часто бачать у руках дитини телефон, хвилюватися не варто. Якщо ж у малюка часто болить голова, порушується апетит, емоційний стан, простежується роздратованість, треба шукати причину. Залежність – це не просто звичка, це потреба, часто – патологічна… і позбутися її непросто. Сварками точно допомогти не можна, спрямувати у потрібне русло здатні тільки відверті розмови і заміна одного захоплення іншим. Як кажуть, клин клином потрібно вибивати. Замість телефону дитина повинна мати альтернативу цікавого проведення часу», – стверджує медикиня.

А що ж думають із приводу частого користування ґаджетами самі діти?

Восьмикласниця Інна із Тячева запевняє, що телефон для неї не просто засіб для комунікації, а й інструмент для читання художньої літератури.

«Я дуже люблю романи. Але книги дорогі й сама поки не заробляю. Просити ж постійно в батьків кошти на придбання літератури не хочеться. Тому я знайшла для себе оптимальний вихід – читаю онлайн. У майбутньому мрію стати вчителькою української мови і літератури, тому збагачувати лексикон мені необхідно», – зізнається дівчинка.

Шістнадцятирічний Валерій із Хуста також вважає, що самовдосконалюється за допомогою цифрових технологій.

«Мрію стати графічним дизайнером. Гарно малюю і фарбами, але вчуся працювати й за допомогою спеціальних програм. У інтернеті є багато відеоуроків, які допомагають освоїти ази майбутньої професії. На щастя, з батьками не виникає непорозумінь із приводу ґаджетів, вони мене підтримують», – розповідає юнак.

Десятикласниця з Виноградова Юлія мріє стати розробницею ігор. Для неї телефон – інструмент, за допомогою якого вона вивчає тонкощі програмування.

«Хочу реалізувати себе у сфері ІТ. Не тільки граю в різні ігри, але й вивчаю мови програмування, пробую писати коди. Як на мене, програмування – професія затребувана і цікава. Якщо людині подобається проводити час за комп’ютером, батьки просто повинні спрямувати її у потрібне русло, аби хобі переросло у справу життя», – переконана школярка.

Звісно, не всі закарпатські підлітки за допомогою ґаджетів прагнуть чомусь навчитися, дехто просто «зависає» у соцмережах чи в ігрових додатках без усякої користі. При цьому батькам варто спільно з дитиною з’ясувати, чи не має захоплення негативних наслідків для фізичного та психічного здоров’я і навчити сина чи доньку правил безпеки в інтернеті.

Марина АЛДОН