Хустянка плете пасхальні кошики… з паперу

Наближаються великодні свята, а разом із ними починаються весняні турботи. І це стосується не лише прибирання, не лише підготовки до польових робіт, але й більш духовних пріоритетів… Наприклад, у чому віднести до церкви на освячення паску.

Хустянка Мирослава Галай придумала свій оригінальний вихід. Уже чотири роки вона займається плетінням різних виробів із паперової лози. Що це за техніка? Наскільки міцними можуть бути паперові кошики? Чи важко опанувати техніку? Про це та інше закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Захотілося, аби ремесло мало продовжувачів

Бабуся пані Мирослава була родом із Ізи – столиці закарпатського лозоплетіння. Саме вона й навчила внучку тонкощам непростого ремесла.

«Моя бабуся по лінії матері Марія вміла перетворювати гілки лози на дивовижні вироби. Плела вона все, що тільки можна уявити. Це – і сувеніри, і меблі, і кашпо для квітів, і вази, і гойдалки, і люльки, і усілякі інтер’єрні речі. Малою я часто гостювала у неї і спостерігала за роботою. Потім почала пробувати сама. Виходило непогано, але страшенно боліли пальці. Із лозою дуже багато роботи весь рік. Якщо її самому десь не вирощувати, потрібно купувати, а це зараз недешево. Тим не менше, люди плетуть, продають вироби і прославляють наш край», – розповіла «Карпатському об’єктиву» жінка.

Сама ж хустянка, коли подорослішала, вирішила, що також займеться плетінням, але не з лози.

«Після школи я поїхала вчитися до Києва, потім вийшла заміж, почала працювати, народила доньку. Часу на якісь хобі не було, тож плетіння я закинула років у 16. На жаль, бабуся померла і її справу, крім мене, не продовжив ніхто. Якось, коли Даринці було років 2, ми з мамою розговорилися. Вона попросила, щоб, коли донька підросте, я навчила її лозоплетінню, мовляв, сумно, що ремесло не матиме продовжувачів. Я замислилась і подумала, що дійсно варто хоч трохи, бодай для себе щось у вільний час і самій сісти плести. Утім працювати з лозою мені не хотілося. Передусім через те, що живу у квартирі, вільного місця мало, а для такого серйозного заняття потрібна територія. На той час знала, що багато майстринь займається плетінням із паперових трубочок. Тож я купила собі майстер-клас, аби розібратися у деталях, знати, як робити матеріал міцнішим, адже газета – не дерево… і вже невдовзі взялася до роботи. Паперову лозу «заготовляти» можна просто на кухні. Роботи з нею також чимало, але вироби виходять не менш гарними, ніж із натуральної верби», – запевнила майстриня.

Для роботи, як наголошує хустянка, можна використовувати будь-який папір, у тому числі старі книги та газети.

«Існує декілька видів плетіння. Наприклад, каркасне, коли за основу береться кістяк, який лише потрібно обплести трубочками. Це – один із найпростіших способів. Спіральне, коли основу треба обплести під невеликим кутом. Мотузкове, коли трубочки переплітаються між собою, пошарове, коли щільні каркасні основи розташовані дуже близько одна до одної, мереживне, коли для плетіння використовуються всілякі схеми, та інші. Якщо приєднати  фантазію, можна створювати вишукані речі, у тому числі – міцні меблі, адже всередині трубочок може бути дріт, а кріпити їх можна до надійної основи.

Загалом у доробку майстрині не лише кошики, але й дитячі іграшки, скриньки, коробки, вази, цукрянички, таці, хлібниці, фляги для вина, декоративний посуд, прикраси, сумки, а також різні аксесуари.

Виробів для дітей більше, ніж для дорослих

Працювати з паперовою лозою, за словами умілиці, досить легко, принаймні легше, ніж із натуральними вербовими прутиками.

«Лозу не треба заготовляти, варити, сушити, вона накручується зі смужечок звичайного паперу… у будь-яку пору року. Я нарізаю аркуші, а за допомогою спиці потім скручую власне трубочки. Це заняття доволі монотонне, але мені допомагає навіть маленька донечка. Також потрібно під руками мати клей, аби скріплювати кінці. За потреби трубочки можна фарбувати у потрібний колір, а готові вироби декорувати будь-якими підручними матеріалами», – запевняє пані Мирослава.

Загалом затрати на паперовий виріб, як зізнається закарпатка, у рази менші, ніж на лозу, а на вигляд речі можуть бути практично такими ж, як із дерева.

«Фарбувати папір можна практично будь-чим. Це можуть бути акрилові фарби, морилка для дерева, водоемульсійка, різні емалі, гуаш, навіть фарби для тканини. Сам процес плетіння поділяю на декілька етапів. Декілька вечорів поспіль займаюся виключно паперовою лозою, потім її фарбуванням і лише після цього плетінням», – стверджує майстриня.

Найбільше хустянці подобається плести кошики для дітей.

«Я сама є мамою і розумію, як приємно, коли малеча посміхається та радіє. Тому в мене дитячі вироби займають особливе місце. Якщо брати до уваги власне кошики, то дитячих у мене разів у 5 більше, ніж дорослих. Часом вони у вигляді курки, гусочки, зайчика чи іншої тваринки, аби дитині виріб подобався. Загалом кошиків плету справді найбільше. Вони міцні, із ними можна спокійно йти на освячення пасок. Дорослі кошики оздоблюю штучними квітами, стрічками, писанками, бісером, мереживом. Загалом на великодню тематику маю широкий асортимент виробів. Це і підставки для писанок, і декоративні підноси для хатніх композицій, і різні елементи декору», – наголошує умілиця.

Найменший кошик умілиці має в діаметрі тільки 15 сантиметрів, а найбільший – більше метра.

«Обидва вироби – виключно зроблені для себе. Маленький – для прикрас, замість скриньки, великий – для дров до каміна на зиму. Він задекорований кульками та гірляндами. Пасхальні кошики зазвичай плету як більшого, так і меншого розміру. У середньому – 30-40-сантиметрові. Працюю й на замовлення, і багато речей дарую рідним, друзям, знайомим», – зізнається пані Мирослава.

Вироби хустянки є не лише в закарпатців, але й поціновувачів рукоділля у різних країнах світу.

«Купували в мене сувеніри до Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Польщі, Німеччини, Австрії, Нідерландів. Продавати допомагає сестра, яка мешкає у одній із європейських держав. Наразі працюю з паперовою лозою тільки вечорами та у вихідні, бо весь день на роботі. Раніше ж, поки перебувала у декретній відпустці, могла плести практично весь день», – каже жінка.

За чотири роки Мирослава Галай виплела більше ніж пів сотні виробів.

«Якщо рука набита, із виробом можна впоратися досить швидко. Але такого, щоб сплести щось за годину, – не буває. Наприклад, я зробила каркас, дно кошика. Встановлюю його у форму, намочую лозини, аби вони зігнулися, щоб папір не полопався, фіксую і залишаю на певний час підсихати. Загалом таких тонкощів чимало. Самі паперові трубочки після склеювання слід сушити, а потім ще й після фарбування. Готовий виріб також ще ґрунтую і лакую 2-3 рази. Після цього він стає міцним і твердим. Як на мене, краще працювати одночасно над декількома речами. У середньому робота займає від 3-4 днів до тижня», – стверджує умілиця.

На майбутнє закарпатка має бажання виплести собі садові меблі для балкона і шафу для іграшок доньці.

«До габаритних виробів я поки не добралася, бо потрібно і багато часу, і чимало паперу, але у перспективі дуже б хотілося більше експериментувати саме з меблями. Що ж стосується кошиків, то в цьому році маю деякі новинки, опановую все нові й нові техніки, а також експериментую з декором. Але головне для мене навіть не це, а те, щоб у державі запанував мир і щоб усі ми повернулися до звичного ритму життя», – запевняє майстриня.

Марина АЛДОН