У краєзнавчому музеї Перечина експонується виставка художніх робіт майстра народної творчості Василя Козака

У краєзнавчому музеї Перечина експонується виставка художніх робіт місцевого майстра народної творчості Василя Козака.

– Перед Новим роком працівники нашого музею у соціальних мережах кинули клич «Миколай шукає таланти» з метою, що відгукнуться народні майстри різних ремесел. Тоді знайшлося декілька. Організували першу виставку (про неї «Карпатський об’єктив» писав. – примітка автора), – розповіла кореспондентці «КО» директор музею Оксана Вайда. – У цьому напрямку продовжили працювати, щоб жителів та гостей громади, молоде покоління, школярів знайомити із творчістю народних майстрів, популяризувати таланти громади. І наразі організували виставку художніх робіт Василя Козака, яка триватиме до 22 лютого.

Виставку вже відвідали учні філії Початкова школа Перечинського ліцею імені Героїв 68-го батальйону, жителі та гості Перечинської територіальної громади. Роботи автора сподобалися. Одна відвідувачка не могла намилуватися натюрмортами, виконаними на чорному тлі. «Вони виконані в голландському, аристократичному стилі», – поділилася враженнями жінка. На одному полотні – натюрморт з раком, на другому – з фазаном.

– Я не експерт, не мистецтвознавець, але скажу свою думку. Як на мене, то з полотен Василя віє історією, – каже пані Оксана.

Що цікаво, Василь Козак – самоучка, аматор. Але у його творчому доробку є і портрети. Дивлячись на портрет Івана Козака, батька Василя (Іван Козак – відомий письменник Закарпаття), думаєш, що це робота професійного майстра. Про це говорили і відвідувачі музею з Мукачева та Києва.

Василь Козак полотна не продає. Творить для душі. Це його хобі.

Штрихи біографії майстра народної творчості Василя Козака

Козак Василь Іванович народився 29 березня 1973 року в Перечині. Після закінчення в 1990 році Перечинської середньої школи трудився різноробочим на Перечинському лісохімкомбінаті, а згодом на підсобних промислах у колгоспі «Верховина», в селі Турички.

Навчаючись на заочному відділені УжДУ (нині УжНУ), водночас працював з 1993 по 1995 роки інструктором відділу молоді та спорту Перечинської районної державної адміністрації.

З листопада 1995 року до червня 2021 року працював вихователем Перечинської школи-інтернату. Ще з раннього дитинства у Василя проявився потяг до художнього малярства.

З його слів: «Народившись посеред отакої нев’янучої краси та неповторної карпатської мелодії вольності, неможливо не мати хисту чи то до малярства, чи до поетичного слова». Так сталося і з ним. Адже він і досі не уявляє свої руки без олівця і пензля.

За останні роки зробив художнє оформлення багатьох книг, поетичних збірок, пісенників: «Прозріння» І. Козака (1994); «Колишу тя, не лишу тя…» С. Пойди (1998 р.); «Перечин» Й. Ганича, Ю. Кула, Ю. Шейка (1999 рік); «Милішим стане світ» Ю. Мегели (2001 р.); «Усміхнена педагогіка» Ю. Шипа (2002 рік); «Віків передзвони» І. Козака (2001 рік); «Просвітніми стежками» М. Дідика, І. Козака (2002 рік); «Моя дорога завжди була українською» С. Пойди (2002 рік); «З-під Бескидів – у світ» І. Козака, Ю. Мегели (2007 рік); «Слово як дар» Ю. Мегели (2009 рік); «Папороть таки цвіте…» І. Козака (2016); «На росяних отавах» І. Козака (2018 рік).

Свої руки Василь також приклав до оформлення різних місцевих та обласних періодичних видань.

На дитячому майданчику навпроти римо-католицького костела та перед центральним входом Перечинського ліцею (багато років тут діяла Перечинська школа-інтернат) В. Козак вимурував мініатюри середньовічних замків, якими любуються жителі та гості містечка.

Першу свою виставку як художник він презентував в Ужгороді, в будинку «Просвіта» (1996 р.). В 2003 та 2005 роках спільно з вихованцями Перечинської школи-інтернату виставляв свої художні полотна в Українському Домі у Києві.

Свої роботи виконує в найрізноманітніших стилях та техніках. Пише їх олією, аквареллю, темперою, гуашшю, олівцем та графіті. Так само можна сказати і про тематику його робіт та її різножанровість: з-під його пензля виходять складні сюжетні композиції, пейзажі, натюрморти, портрети.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора