Закарпатка зв’язала собі альтанку. Працювала над нею 5 років

У багатьох є мрія, але не всі працюють над тим, аби втілити її в життя. Звісно, бажання одних можуть здатися дрібницею для інших і навпаки. Але якими б не були наші прагнення – вони все одно заслуговують на те, аби стали дійсністю і ми пишалися досягнутим результатом.

Евеліна Сабов із Виноградова зажди хотіла мати в саду альтанку. Але не просту, а унікальну. Живе вона з родиною практично на околиці міста, тож сад у неї справді придатний для того, аби там почуватися, як у серці дикої природи. Але коли чоловік облаштував дружині місце для літніх посиденьок, виявилося, що вона мріяла не про таке…

Тож яку саме альтанку хотіла закарпатка? Чому над тим, аби реалізувати задум, працювала так довго? Чи вдоволена жінка результатом? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Хотілося щось таки, щоб більше ні в кого не було

Пані Евеліна – людина творча, прагне оточувати себе особливими речами, багато з яких робить власними руками. У вільний час малює, в’яже, шиє, за фахом – кравчиня.

«Коли ми 20 років тому купили будинок, я одразу захотіла облаштувати повір’я і сад у якомусь казковому стилі. Чоловік у мене столяр, тож зробив сарай у вигляді теремка, змайстрував оригінальні годівнички для пташок, навіть лавиці у нас незвичні – у формі грибочків, місточків. Я ж дуже хотіла альтанку, але таку, щоб більше ні в кого такої не було. Василь, звісно, зробив доволі цікаву, але мені чогось у ній все одно не вистачало», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» жінка.

Евеліна Сабов довго не розуміла, чого саме хоче, але в глибині душі відчувала – немає родзинки.

«Я почала експериментувати. Спочатку розвішала у альтанці всякі макраме. Не сподобалося. Потім вирішила там виставку своїх картин зробити. Однак роботи псувалися, втрачали колір. Довелося забрати. Було почуття невдоволення і розуміння, що все це – не те, що має бути. Відтак я виставила у альтанці різні сувеніри, привезені з інших країн. Але одні здуло вітром і вони розбилися, інші, металеві, почали ржавіти. Тож знову я залишилася з розбитим серцем і нереалізованими фантазіями», – запевняє закарпатка.

Жінка почала шукати ідеї, переглядаючи у Інтернеті різні фото, каже, що знаходила багато цікавого, але більшість із них не надихали, не «запалювали»…

«Я переглянула сотні варіантів, у кожному було щось особливе, але все це було не моїм. Сподобалася, для прикладу, альтанка, обсаджена трояндами, що плетуться, плющем. Утім квітникарство – не моя основна фішка. Ще цікавий вигляд мала конструкція, ромальована давніми амулетами, але вона нагадувала якесь магічне капище. Припала до душі споруда майстра з Франківщини у вигляді писанки, але ж я не писанкарка та й Великдень – це цілий рік. Тож, врешті-решт, дуже зраділа, коли побачила в мережі роботу якоїсь рукодільниці, яка причепурила свою альтанку в’язаними виробами. Мене це надихнуло і я зрозуміла, що це – саме те, що я маю зробити, тільки по-своєму!», – зізналася жінка.

Із того часу пані Евеліна й почала працювати над втіленням мрії у життя і зараз радіє: усе вийшло саме так, як хотіла.

Довго не могла уявити загальну картину альтанки

У сім’ї Сабов зараз дві альтанки: одна пана Василя, інша – пані Евеліни і кожен приводить своїх друзів у власну.

«Я попросила Василя зробити мені меншу за розмірами альтанку, ніж та, яку ми вже мали і в іншому місці. Звичайно, у нас є родинні вечори, коли ми їмо у саду, приймаємо гостей. І тоді зазвичай обираємо стару альтанку, бо вона з мангалом, дуже простора, розташована близько до будинку. Коли ж хтось приходить із подруг, аби випити каву, веду до своєї. Чоловік же, коли друзі хочуть із ним посмакувати пивом чи просто поговорити про своє, ідуть у його «другу хату», – із посмішкою запевняє виноградівчанка.

Реалізувати мрію, за словами жінки, було не так просто, як може здатися з першого погляду.

«По-перше, потрібно було багато ниток. Вони досить дорогі у магазинах. Тому я вирішила переплітати свої старі речі, купувати щось придатне для в’язання у секондах, щоб заощадити кошти. По друге, одразу не могла збагнути, чим саме прикрашати каркас. Я з юних років умію в’язати крючком та спицями, в’яжу і одяг, і дитячі іграшки, і багато різних потрібних цікавих речей… Але все це – не те, що могло б знадобитися у інтер’єрі. Дизайнерського досвіду у мене немає і не було ніколи, тому довелося експериментувати, багато разів переробляти уже зроблене, від чогось навіть відмовлятися взагалі, щось – доповнювати новими деталями, щось переставляти, бо коли самій витвір не подобається, не припаде до душі й іншим», – стверджує пані Евеліна.

Ідеї щодо оздоби зароджувалися переважно спонтанно і довго не було в уяві закарпатки загальної картини, який кінцевий вигляд матиме причепурена речами ручної роботи альтанка.

«Повністю копіювати чужий задум не хотіла, а придумати щось своє, авторське, довго не вдавалося. Тож, враховуючи, що працювала над своїми роботами я тільки вечорами, поступово минав рік за роком, а завершення і в планах не було. У один прекрасний день я психанула і «розпустила» майже все, що зробила раніше. Тоді вирішила, що в’язатиму щось на кшталт тільки серветок і килимків і вже ними буду дивитися де і що прикрашати. Тобто практично 4 роки роботи було витрачено і результату – ніякого. За кілька місяців зв’язала нові заготовки і приблизно вирішила, що і де повішу. Утім то була зима і довелося чекати до весни, щоб приступити до декорування інтер’єру альтанки», – зізналася жінка.

Таким чином Евеліна Сабов вважає, що витратила на декор у загальному 5 років. Але зараз ні про що не шкодує.

«Якби я зразу знала, що хочу, усе б зробила швидко. Та не жалкую про роки експериментів. Крім того, я ж була зайнята й іншим весь цей час, навіть в’язала інші речі, виконувала основну роботу, не просто сиділа з гачком чи спицями в руках. Навіть відомі художники та письменники не раз знищували свої твори, коли вони їм не подобалися. Як на мене, усе нормально і головне у всьому – кінцевий результат!», – переконує виноградівчанка.

Зараз Евеліна Сабов щиро радіє, коли подруги хвалять її творчість.

«Про мою альтанку ніхто довго не знав, не підозрював, що вона буде саме так прикрашена. Непримітна конструкція стояла собі у кінці саду, а тим часом гості й увагу не звертали на неї. Зовні вона була простенькою, невеличкою… Ну, приводила знайомих похвалитися, коли щось там вивішувала, потім вони дивувалися, коли я ті прикраси знімала і казала, що це – не те, що треба. Потім усі про все забували. Тільки не я… Коли ж побачили вже таку, якою вона є зараз, подруги зітхали і казали, що теж хочуть щось ексклюзивне для себе. Там і мої старі макраме згодилися, я в них квіти повісила, і навіть для серветки, зробленої руками моєї покійної бабусі знайшла місце, і робота моєї доньки прикрашає альтанку. Одним словом, тепер, на мою думку, я змогла вразити всіх і сама при цьому залишитися задоволеною!», – каже закарпатка.

Альтанка пані Евеліни дійсно незвична. На Закарпатті такої більше ні в кого точно немає. Більше того, жінка запевняє, що мотивувала одну зі знайомих також зайнятися дизайном своєї садової споруди для відпочинку.

«У мене є одна подруга-квітникарка, а чоловік у неї замається ковкою. Так вони зараз працюють над металевою альтанкою з залізними трояндами, які хочуть обсадити довкола рослинами, що плетуться. Переконана, вийде неймовірно, бо подружжя дуже талановите і має чудовий естетичний смак. Мені ж, у свою чергу, приємно, що змогла надихнути на творчість інших», – стверджує жінка.

Марина АЛДОН