На Перечинщині в церкві Різдва Пресвятої Богородиці вперше відзначили храмове свято за новим календарем

8 вересня 2023 року в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у селі Зарічево Ужгородського району, що на Перечинщині, вперше відзначили храмове свято за новоюліанським календарем. Раніше святкування припадало на 21 вересня.

Саме з цього – одного з 12 найбільших церковних свят – і починається новий церковний рік (іде літургійний порядок Господніх, Богородичних свят, днів святих, а також постів, загальниць та інших дат, встановлених церквою). На Закарпатті на честь Богородиці зведено багато храмів.

Різдво Пресвятої Богородиці, або Друга Пречиста – так називається свято, коли церква відзначає народження Марії, матері Ісуса. Згідно з біблійними переказами, Марія з’явилася у подружжя Йоакима та Анни, яке до похилого віку не мало дітей. Від народження дівчинку оберігали від усіляких бід, готували до великого служіння Богу, яке почалось у трирічному віці походом до храму. Вшанування Марії відбувається під час кожного Богослужіння. Її батьки Йоаким та Анна також завжди згадуються на Службах.

На відзначення свят за новим календарем Українська греко-католицька церква та Православна церква України перейшли з 1 вересня 2023 року.

8 вересня у греко-католицькому храмі Святого Миколая у Перечині о восьмій годині ранку розпочинається Утреня служба. О дев’ятій – Літургія. На святкове богослужіння прийшли парафіяни та прихожани православної церкви московського патріархату.

– Наша церква не перейшла на новий календар, але я хочу відзначати релігійні свята так, як увесь світ, тому із сьогоднішнього дня буду ходити сюди, – каже пані Оксана. На папері жінка пише імена рідних за здоров’я. Потім ставить свічки за упокій померлих родичів.

Після Літургії отець Мирослав вітає вірників зі святом, проводить миропомазання і править Вечірню.

Сята Маря – так називають це свято на Перечинщині. У селі Зарічево, столиці лемків, – храм, отож іду туди на празник. На маршрутку «Перечин – Зарічево» спізнююся на три хвилини. У касі купую квиток на березнянський автобус, який здійснює рейс «Ужгород – Великий Березний». До Зарічева квиток коштує 14 грн. З траси до церкви іду 20 хвилин. Надворі погожа днина, довкола – неймовірні гірські краєвиди. На мості через річку Уж двоє смаглявих юнаків, років 8 і 10, рибачать. Той, що менший, мне в руках тісто, відірвавши частинку, робить кульку і дає старшому. Той фіксує на гачку і закидає у воду. З хлопцями розговорилися.

– Як улов? – питаю.

– Та ще ніяк. Ми лише прийшли.

– А взагалі є риба?

– Є. Он дивіться, яка пливе знизу. То клен, – показує менший. Лише добре придивившись, побачила рибу завдовжки 20 см.

– А в що будете ставити улов, де відро чи інший посуд? – цікавлюся.

– Рибу, яку спіймали, знову повертаємо в річку, – запевнили хлопці.

Дорогою до села зустрічаю молоду вагітну жінку років 20 з повним пакетом лизал. Незнайомка вітається зі мною: «Добрий день». Згодом зустріла ще чоловіка на велосипеді. Він також мав у прозорому целофановому пакеті традиційні празничні саморобні лизала.

На пагорбі височіє православна церква, збудована 1770 року греко-католицькою громадою. Сьогодні вона зачинена. Парафія не перейшла на новий календар.

Біля греко-католицької церкви багатолюдно. На релігійну подію прийшли парафіяни та паломники з Перечина, довколишніх сіл, Ужгорода. Продавці торгують різнокольоровими лизалами, які насипані купами на столах, пацюрками, дитячими іграшками, натільними хрестиками, іконами.

– По чому когутики і коралі? – питає жінка у стильному одязі.

– Уже 30 років торгую пацюрками, але вперше чую про коралі, – посміхається у чорні вуса чоловік. – Малі лизала по 5, а великі – по десять. Пацюрки – по 30. Ціни старі, як світ. Усе дорожчає, а ми продаємо свої вироби ще все по-старому.

Жінка просить знайти їй два великі півники, бо онуки замовили саме когутики. Купує також пару пацюрок. Продавець все акуратно складує до рожевого пакета-майки. Жінка платить за придбані солодощі і йде до храму.

Об 11.30 у церкві розпочинається святкове богослужіння за участі десяти священиків Перечинського деканату Мукачівської греко-католицької єпархії. Отець Михайло надворі сповідає вірників. У приміщенні витає запах свіжих квітів. Вінком із синіх та білих ромашок, жовтих та білих троянд оздоблена вінком ікона Різдва Пр.Богородиці. З таких квітів сформовано п’ять букетів, які помістили до ваз з водою і поставили напроти ікон та статуї Богородиці.

Отець Юрій у 15-хвилинній проповіді розповів про Марію, її життя, про волю Божу: «Дорогі брати і сестри, слава Ісусу Христу! У нашому суспільстві є добра традиція: коли у когось є день народження, то родичі, знайомі з усіх-усюд, здалека сходяться, щоб привітати іменинника. І сьогодні ми прийшли сюди, в Зарічево, в цей святий храм, щоб привітати нашу небесну матінку, нашу заступницю. Як ви знаєте, новий церковний рік починається із празника Різдва Богородиці і закінчується Успінням Пресвятої Богородиці. І це не просто так. Саме Марія народила Ісуса, нашого Спасителя».

Подружжя пенсіонерів прийшло на богослужіння з Ужгорода. Жінка прикрила голову білою шовковою хусткою з ніжними рожевими листочками. – Жінці негоже йти до храму з неприкритою головою. Бачу, багато жінок взяли собі за моду не прикривати голову. А я пам’ятаю слова священика, який під час обряду вінчання, прикрив мою голову, і сказав: «Маріє, від сьогодні ви маєте приходити до церкви з прикритою головою». Я так і роблю. Беру платок на голову, коли йду не тільки до церкви, а і на будь-які заходи, де є молитва – на псавтирю, похорон.

Моя співрозмовниця розповіла, що її чоловік родом із Зарічева. Подружжя багато років проживає у приватному будинку в Ужгороді. У Зарічеві проживають донька та син зі своїми сім’ями.

– Як почалася війна в Україні у 2014 році, тоді ще називали АТО, то ми з чоловіком перестали ходити в московську церкву. Стали прихожанами української. Її збудували у нашому мікрорайоні, біля механічного заводу. Сьогодні зранку пішли на службу, а потім електричкою приїхали до Зарічева. Ще встигли сюди на службу. На гостину підемо до дітей. Онукам купила шоколадки, лизала, пацюрки – будуть раді нашим гостинцям, – поділилася враженнями пані Марія.

До нового календаря жінка ставиться позитивно: «Незвично, бо раніше на 13 днів, але згодом звикнемо».

Прийшла до храму і місцева жителька Мар’яна Комеса із сином Давидом. Обоє у гарних вишиванках. Давид читав Апостола, надворі з жінками співав релігійну пісню «Неопалима купина», присвячена Божій Матері.

– Давидику, я і не знала, що ти маєш такий гарний голос і ти такий активний вірник, – похвалила хлопця Ольга Миколаївна з Перечина.

– Дякую. Стараюся, – на комплімент зреагував сором’язливо.

Після обходу церкви з традиційним читанням чотирьох Євангелій, миропомазання була святкова трапеза.

– На день народження прийнято влаштовувати гостину, отож запрошуємо до святкового столу. Похоснуйте все, бо наші парафіянки дуже старалися, – звернувся до вірників настоятель церкви отець Володимир.

На багатому столі були бутерброди з сиром та ковбасою, шинкою, котлети, відбивні, різні м’ясні рулети. А які були смачні домашні тістечка! З напоїв – мінералка та солодка вода, кава.

О 13 годині дзвонять дзвони на православній церкві.

– Це дзвонять на обід, у нас живуть за місцевим часом, що на годину пізніше від київського, – пояснив мені сивочолий чоловік у картатій сорочці.

Святкувати престольний празник продовжили зарічани вдома за родинним столом.

Зарічево славиться хатою-музеєм «Лемківська садиба», яка відображає життя і побут однієї з етнографічних груп – лемків. Село лежить на річці Уж. Знаходиться на відстані 28,7 км від Ужгорода, 8 км від Перечина.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора