Пережили, слава Богу: якою закарпатцям запам’яталася ця зима

Ось і закінчилася зима 2022-2033 року. Непроста, без світла, часом і без опалення, у стані війни. Хоч наша область єдина в Україні, де немає комендантської години, хоч повітряні тривоги лунають найрідше, хоч нема «прильотів», але люди все одно відчували напруження і мали певні труднощі впродовж грудня-лютого. Тим не менше, більшість наших краян була готовою до непростих умов і заздалегідь подбала про те, аби полегшити собі побут.

Тож якою була для закарпатців зима і чим найбільше запам’яталася? Про це «Карпатський об’єктив» і дізнавався у наших земляків.

«Зима пройшла набагато краще, ніж очікувала»

Катерина Дорошенко не є корінною ужгородкою. Вона переїхала на Закарпаття на початку війни із Харкова. Її донька мешкає у Києві. Вона й оплачує їй житло в Ужгороді. Жінка переконана, що зима була для неї набагато легшою, ніж вона очікувала.

«Я живу у гарному районі Ужгорода. Життя тут завжди було виваженим і спокійним. Тому це місто я обрала не випадково, на Закарпатті бувала раніше вже неодноразово, їздила у термальні басейни в Берегово. Цілющі води допомагали мені зміцнити здоров’я. Від Ужгорода туди недалеко, їздять автобуси, тож я й зараз час від часу там буваю. Містечко дуже затишне і цікаве, колоритне і яскраве. Також їжджу до Мукачева. Там мені також подобається, – розповідає вона «Карпатському об’єктиву». – Зими боялася, думала, що буде дуже важкою. Так, були відключення світла, квартира остивала. Але я тепло одягалася і так лягала спати. Генератора не мала, додаткові засоби обігріву без електрики також не працювали. Але сильних морозів не було, тож загалом зима пройшла набагато краще, ніж я очікувала. Навіть донька з Києва телефонує і каже, що з загальному вона сподівалася на гірше і дякує відповідним службам, які після «прильотів» усе швидко ремонтували, відновлюючи життєдіяльність міста».

Також пані Катерина додає, що в Ужгороді вона почувається у безпеці і щиро радіє, що перебралася саме сюди.

«Ужгород набагато менший від Харкова, але зате тут можна всюди дійти пішки. Транспорт їздить безперебійно, утім я більше полюбляю гуляти і роздивлятися усілякі пам’ятки. Крім того, тут інший ритм життя, немає того шаленого натовпу, люди не так квапляться у справах, менталітет, напевно, інший. А ще саме в Ужгороді я «підсіла» на дуже смачну закарпатську каву. Маю нову подругу і вона мене, як кажуть, «підсадила». До того ж, тут чудова природа, чисте повітря, річка протікає через усе місто, багата рослинність, а недалеко щедрі на дари природи ліси. Із голоду на Закарпатті померти точно не можна. Тож я вважаю, що зима була нормальною, я всім задоволена і ні на що не нарікаю», – стверджує вона.

Був генератор і дрова

Хустянка Ірина Росоха також переконана, що особливих труднощів ця зима не принесла.

«До відключень ми ще з осені були готові. Так, вони були і від цього люди потерпали, але син купив генератор і особисто у нас проблем не виникало. У кожного з дітей був повербанк, усе заряджали, грілися переважно дровами, які закупили ще влітку минулого року. До нас навіть сусідка старенька приходила грітися, вона казала, що спить у одязі, бо хата не прогрівається. Кликали ночувати до себе. Кілька разів погоджувалася, але не завжди. Особисто я цієї зими страшенно боялася, думала, що нас заморозять. Та Бог дав так, що ми вистояли, не зламалися, не замерзли, вижили і будемо жити і далі, бо ми сильні і витривалі», – наголошує жінка.

За словами пані Ірини, найбільш неспокійно їй було на Різдво.

«Не було того піднесення, що в попередні роки. Ми вперше в житті не ставили ялинку, не ходили в гості і нікого не приймали. Просто в той момент не було ні здоров’я, бо я прихворіла, ні настрою святкувати», – зізналася закарпатка.

Утім Великдень хустянка планує провести вже з набагато більшим піднесенням і ще з лютого готується до свят.

«На Пасху я вже щось і до хати прикупила, і порядком займаюся з невісткою. Та й ми, дякуючи сину, зайнялися добродійністю і це справді надихає. Допомагаємо родинам переселенців, у яких є малі діти. Хочемо для діточок зібрати подарункові набори, а батькам передати продукти. Це дуже мотивує. Робити хороші вчинки завжди приємно!», – запевняє Ірина Росоха.

«Природа потурбувалася за нас і не дала лютих морозів»

Христина Орос із Виноградова теж переконана, що зима виявилася легшою, ніж усі очікували.

«Ми були налаштовані чи не на вселенську катастрофу. І це, скоріш за все, із психологічної точки зору добре, адже всі складнощі ми переносили легше. Навіть сама природа потурбувалася про нас і не дала лютих морозів! Генератора ми не мали. Була саморобна пічка, яку зробив мені кум і нею ми грілися під час відключень електроенергії. Найбільше боялася за літніх батьків, аби вони не застудилися, бо не ті вже роки, аби швидко одужати. Утім, дякувати Господу, проблем із самопочуттям ні в кого з них не виникло», – зізналася вона.

Як запевнила жінка, вона думала, що зима буде набагато важчою.

«Весна настала і її ми зустріли із вірою у краще. Це – головне, – заявила пані Христина. – Завдяки злагодженій роботі електриків та комунальних служб, чогось дуже страшного взимку не було не лише на Закарпатті, але й по Україні у цілому. Добре, що ми всі живі, що пройшли це випробування і, переконана, далі буде ще краще!»

«Були світлодіодні лампи, були свічки, були ліхтарики»

Світлана Мандзюк із Тячева – мама двох маленьких дітей. Але і вона вважає, що нічим особливо поганим зима їй не запам’яталася.

«Звичайно, у грудні були страхи, що буде, як буде. Постійно відключали світло, дітей треба було чимось забавляти. Чоловік два роки тому помер, я з ними вдома перебувала абсолютно одна. Аби було легше, взяла до себе з села маму. Вона також вдова… Довго не погоджувалася, бо там у неї кури, господарство… але врешті-решт погодилась. Домашню птицю, кота та собаку ми забрали до нас і всім стало набагато спокійніше. Дров не вистачило. Довелося докуповувати у січні. Ціни були високі, але нічого… головне, що не замерзли. Тепер мама вирішила в мене залишитися назавжди і це для мене – великий бонус», – наголосила закарпатка.

Цьогорічну зиму особливо важкою жінка не вважає.

«Світло відключати перестали, а це – вже позитив. Прийшла весна – це уже радість. Ми пропускаємо повз себе багато прекрасних моментів і біда лише в тому, що не вміємо насолоджуватися приємними дрібницями. Слава Богу, усе ми пережили. Було легше, ніж очікували. Труднощі минули, природа знову ожила. Взимку генератора не мали, але катастрофи з цього не робили. Були світлодіодні лампи, були свічки, були ліхтарики. У страхів, звісно, великі очі… але ми не боялися. Просто знали, що через це потрібно пройти. У мене в Угорщині сестра живе, кликала до себе. Та ми з мамою не погодилися, нам добре і вдома. Тим більше, що регіон у нас спокійний. Скажу одне: немає таких труднощів, які б людина не змогла подолати. Тому все нормально. Живемо далі і віримо у краще!», – підсумувала Світлана Мандзюк.

Загалом закарпатці – народ справді витривалий, тож і не дивно, що до труднощів наші земляки були готовими, тому й зиму, що минула, особливо важкою більшість краян не вважають.

Марина АЛДОН