Закарпатка у Грузії: наречених досі крадуть, свекруха перевіряє ліжко, а якщо треба позичити гроші, не відмовлять ніколи

Пам’ятаєте міф про аргонавтів та золоте руно? Так ось… славнозвісний Язон разом зі своїми аргонавтами саме до Грузії вирушив на його пошуки. Старовинна Колхіда, як називали ті території греки, і була місцем, де герой міфів за допомогою Медеї здобув свій трофей… Саме до Грузії у пошуках свого золотого руна, себто особистого щастя вирушила і закарпатка Ірина Гелашвілі.

Отже, чим цікава країна Сакартвело, як самі називають свою батьківщину грузини? Чим схожі між собою Грузія та Закарпаття? Чи справді там викрадають наречених та чого нам варто повчитись від тамтешніх людей? Про це колишня мешканка Виноградова розповіла «Карпатському об’єктиву».

Під час сватання перстень потрібно дістати з келиха з вином

Ірині 32. Уже майже 10 років вона мешкає у сонячній Грузії. Туди потрапила не випадково… Під час відпочинку в Хорватії познайомилася з грузином Даніелем Гелашвілі. Між парою швидко спалахнули палкі почуття і закохані рівно через два місяці після знайомства зіграли весілля.

«Я вчилася у Києві. Там 3 роки зустрічалася з хлопцем. Прямо перед захистом диплому розійшлися. Оговтатися довго не могла, почувалася розбитою, постійно плакала, ховалася від усього світу. Аби хоч трохи «витягнути» мене у світ, мама купила путівку на відпочинок до Хорватії. Поїхала трохи розвіятись і відновити сили та нерви. Утім там я знайшла любов свого життя. Ми з Даніелем жили в одному готелі і познайомилися під час сніданку одразу на другий день після мого приїзду. Так сталося, що почуття зародилися у нас обох дуже швидко. Йому залишалося відпочивати тиждень, а мені – майже два. Та він не хотів мене залишати одну. Східні хлопці вони такі… запальні… амбітні, ревниві, але страшенно гарячі, лагідні і добрі. Тож я не добула той тиждень на курорті, а поїхала до нього знайомитися з батьками. Я їм одразу сподобалася і коли ми сказали, що хочемо побратися, вони зраділи. Мої рідні не були у захваті, але не створювали мені перепон, бо бачили, як важко я пережила розставання з Максимом. Тож нас благословили і ми розписалися… лише трохи більше, ніж через місяць після знайомства. Весілля робили і в нас, і в Грузії. І це було всього через два місяці від того часу, як ми вперше побачилися», – розповіла «Карпатському об’єктиву» жінка.

Те, що на грузинських весіллях крадуть наречених, за словами Ірини Гелашвілі, зовсім не міф, утім робиться це за взаємної згоди.

«Загалом грузинське весілля нагадує європейське. Спочатку родина хлопця сватає дівчину, потім проходить обряд заручення, на якому обговорюється дата весілля та головні деталі урочистої події. На заручинах наречений кладе перстень у келих із вином дівчині, із напою треба відпити, дістати подарунок і одягнути його на палець. Саме весілля у Грузії триває тиждень. Що-що, а з розмахом гуляти грузини вміють чудово. Кількість запрошених гостей може сягнути навіть тисячі. Утім не всі турботи лягають на плечі батьків. Друзі родини та родичі приходять із продуктами і у всьому допомагають. Одні приносять яйця, інші – курей, ще хтось – баранів, інші – печуть тістечка, готують їжу. Починається весілля вінчанням. Перший день мають проходити гуляння у будинку нареченої, на другий – нареченого. Оскільки я не місцева, обидва дні гуляли у хаті чоловіка. За дівчину хлопець мусить сплатити викуп. Це – давня традиція, яку досі ніхто не порушує. Утім викуп нині може бути символічним, аби просто не порушувати усталених правил. Перед входом у будинок пара має розбити тарілку, що символізує сімейне щастя і відсутність сварок. Потім наречена має обійти все володіння чоловікової матері, що символізує, що віднині вона господиня в хаті нарівні з нею. Утім ми не живемо з батьками. Та й нині це все робиться чисто, як данина минувшині. Украсти наречену можуть і до весілля, і під час застілля, яке проходить у ресторані. Подарунки молодятам усі гості неодмінно підписують, аби вони точно знали що від кого. На весіллі є сольний танець нареченої, а наречений повинен танцювати зі шматком торту на кінчику ножа. І ще… у Грузії досі має важливе значення цнота нареченої до весілля і в окремих регіонах досі свекруха перевіряє ліжко молодят», – наголошує закарпатка.

У гостях не роззуваються, а українців обіймають

Загалом життя у Грузії для нашої землячки виявилося доволі цікавим і вона усім цілковито задоволена.

«Мову вчила дуже важко. Вона не схожа на жодну іншу. Аби вільно розмовляти, мені потрібно було майже 3 роки. Утім усе інше мене цілковито влаштовує. Свою країну грузини називають «Сакартвело». Їхні знамениті танці вважаються восьмим чудом світу, їхня кухня – це суцільні шедеври. І це – не лише відомі закарпатцям хачапурі, але й маса смачних соусів, вишукана баранина, овочеві страви, хінкалі, сациві та багато інших смаколиків. Ми живемо у Тбілісі, а наша родина у Кутаїсі. Тож мені дуже поталанило, що свекруха, коли я народила першого сина, приїхала мені допомагати і навчила усіх кулінарних тонкощів, бо закарпатська кухня Даніелю не подобається. Я навчилася готувати таку їжу, яка смакує йому», – каже колишня мешканка Виноградова.

Загалом, як наголошує вона, у грузинських краєвидах вона часто бачить закарпатські, хоча й клімат там набагато тепліший.

«Там також є гори… багато гір… і вони вищі, ніж у нас. Але в загальному природа дещо схожа. Є унікальні водоспади, озера, казкові краєвиди. Віра там православна, набудовано багато дуже гарних церков. Говорити про архітектуру можна довго, бо там є чимало справді фантастичних споруд. Також у Грузії вирощують багато винограду, роблять смачні вина. Є навіть свято вина. І такі свята дуже б доречно було проводити у закарпатських містах. Не вбогі шаблонні фестивалі з виступами політиків чи чиновників «різного розливу», а саме багаті на події свята із народними гуляннями. Цікаво, що хоч корупцію і бюрократію грузини майже викоренили, але в політичному плані Україна мені здається більш демократичною все ж. Молодь майже вся добре володіє англійською, а от російську розуміють лише старші люди, і то далеко не всі. Коли дізнаються, що я з України, мене обіймають», – ділиться думками Ірина.

Але найбільше вразила нашу землячку грузинська гостинність.

«Мене, незнайому людину, там із перших днів дуже тепло приймали. Я ходила в гості до чоловікових родичів і усюди накривали такі столи, що вони просто завалювалися від розмаїття страв. До речі, у Грузії, заходячи в чуже помешкання, не прийнято роззуватися. Сімейні цінності дуже цінуються. Тому закарпатське кумівство чи сватівство порівняно з грузинським просто «відпочиває». Якщо комусь треба позичити гроші, тут навіть якщо їх немає, знайдуть і допоможуть у біді. Але чоловіки запальні. При розмові можуть махати руками, говорити на підвищених тонах, проте при цьому розповідати цілком буденні речі, у які ми не вкладаємо жодних емоцій. У селах люди живуть досить бідно. Але при цьому не втрачають людяності і готові поділитися з іншими останнім. У містах рівень життя набагато вищий, але цінності все одно не втрачаються», – стверджує Ірина.

Що стосується заробітку та витрат, то житло в Тбілісі дороге, але й прибутки гарні.

«У нас із Даніелем туристична агенція. Заробляємо добре і можемо собі багато що дозволити. Продукти тут відносно дешеві, ціни прийнятні навіть для гостей із бідних країн. У супермаркетах можна знайти багато української продукції. Повечеряти в ресторані разом з усією родиною – теж прийнятно, але в нас заведено це робити лише раз-двічі на тиждень, переважно на вихідні, бо для чоловіка дуже важливо, аби готувала саме я. Овочі та фрукти тут взагалі придбати за безцінь. Продуктові ринки також є, саме продукцію фермерів найкраще купувати там, бо і якісніше, і дешевше виходить», – зізнається жінка.

До родичів у рідне місто Ірина з чоловіком та двома синами також приїжджає, але переїздити у наш край із родиною не планує.

«Я вже звикла до Грузії і діти почуваються комфортно саме там. Не знаю, як складеться доля згодом, але поки що точно впевнена, що мешкати залишимося всі у Тбілісі. Звісно, за домівкою сумую і коли маю змогу побувати у рідних краях, безмежно щаслива!», – зізнається вона.

Марина АЛДОН