Закарпатки не хочуть народжувати. У чому причина?

Як на Закарпатті, так і в Україні в загальному сильно паде народжуваність. Чи пов’язано це з війною? Скоріш за все, ні, бо ж і в попередні роки вже простежувалося зменшення кількості появи на світ немовлят.

Наприклад, за даними Держстату, у 2019 році щомісячно в середньому народжувалося 25,7 тисячі немовлят, у 2020-му – 24,5 тисячі малюків, у 2021-му – 22 тисячі дітей, а на початок 2022-го – 18 тисяч новонароджених. Відтак бойові дії також далеко не посприяли тому, аби наші краяни з більшим заохоченням хотіли ставати мамами, адже рівень життя суттєво погіршився, стали меншими прибутки і багато хто взагалі втратив роботу.

Тож чому закарпатки насправді не хочуть народжувати, або воліють мати максимум 1-2 дитини? Чому зараз жінки все більше думають не лише про те, як народити, але й про те, як забезпечити і власними силами вивести в люди наступників? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Чисельність населення не стала більшою навіть за рахунок переселенців

Велика частина закарпаток наразі не планує народження ні другої, ні третьої дитини. Звичайно, є й такі, для кого материнство є основним життєвим покликанням, заповітною мрією… хто готовий давати життя під час економічних криз, кого не спиняють навіть військові дії в державі. Але таких жінок наразі меншість… Навіть відключення світла не призвело до демографічного вибуху!

Візьмемо для прикладу Ужгород. У обласному центрі Закарпаття в минулому році народилася всього 3 031 дитина. Це – набагато менше, ніж позаторік! Де ж поділися породіллі? Адже в Ужгороді народжують, як відомо, навіть не тільки місцеві жінки, а й багато закарпаток із інших куточків області.

За словами завідувача відділення неонатології Ужгородського міського пологового будинку  Йосипа Бугера, у минулому році народжуваність у місті справді впала.

«Порівняно з 2021 роком,  спад народжуваності у 2022-му склав приблизно 600 дітей, – каже лікар. – Гадаю, це пов’язано з війною в державі. Але тішить, що інші показники не змінилися, серед діточок не побільшало таких, що народжуються з вадами та проблемами зі здоров’ям».

Також, на думку фахівця, торік у нас з’явилося на світ більше, ніж зазвичай хлопчиків. Видно, життя саме вносить корективи, адже війна забирала життя далеко не одного чоловіка з Закарпаття, якому довелося їхати у гарячі точки, тож таким чином, ймовірно, природа сама вирівнює кількість представників чоловічої статі. Однак сам факт низької народжуваності все одно не дуже тішить.

Як каже Йосип Бугір, були такі роки, коли в Ужгороді з’являлося на світ і 4 і більше тисяч немовлят.

Спад народжуваності пов’язаний, скоріш за все, із тим, що чимало закарпаток останнім часом виїхало за кордон, навіть вагітні покидали область і народжували малят у сусідніх державах – Чехії, Угорщині, Румунії та Словаччині. Дехто з немовлятами повернувся додому, а дехто – залишився на чужині…

Утім за рахунок тимчасово переміщених осіб, яких у області за різними даними більше ніж 150 тисяч, народжуваність могла б якщо не зрости, то хоча б вирівнятися. Але й цього не сталося. Чоловіки хоч і приїжджають до дружин на Закарпаття, або й взагалі разом із ними переїхали з зони бойових дій до нас, та продовжувати рід не поспішають.

Але не треба все одразу списувати на війну! У області демографічний спад був уже і в минулі роки…

Оскільки Головне управління статистики в Закарпатській області поки не оприлюднило дані за минулий рік (як правило, звітність оприлюднюється у травні-червні), візьмемо для порівняння два попередні періоди, які можна знайти у вільному доступі.  Так, у 2020 році на території нашого краю народилося 13 тисяч 503 дитини, з яких 8553 – у сільській місцевості та 4950 – у міській. А вже у 2021 – лише 12 тисяч 631 малюк.  У селах – 8106 діточок, у містах – 4525 малюків. Як  бачимо, народжуваність зменшувалася і раніше. Тому війна хоч і внесла корективи в побут кожного з нас, але не стала основною причиною демографічної ситуації, яка розвивається далеко не в бік зростання чисельності населення.

Менше дітей, менше витрат

Останнім часом  на Закарпатті стає популярним рух «childfree», що у перекладі з англійської означає  «вільний від дітей».

Ця субкультура про свідому бездітність захоплює все більше і більше молоді.

Анета Кривка з Мукачева зібрала довкола себе вже більше трьох десятків однодумців (10 дівчат та більше двох десятків хлопців), які поділяють її погляди на життя. Усім від 20 до 30 років. Чимало з них одружені і продовжувати рід не збираються. Дівчина продовжує шукати однодумців і планує збільшити спільноту до сотень, навіть до тисяч прихильників.

«Я проти гендерних стереотипів і проти того, аби на жінку дивилися виключно, як на механізм для продовження роду. Я – не машина для народження! Я – вільна особистість і сама повинна вирішувати давати мені комусь життя чи не давати. Це не означає, що я виступаю за аборти. Я – проти  них. Про вагітність потрібно думати перед зачаттям і… або не допускати цього апріорі, або бути як усі і народжувати, але свідомо», – розповідає вона «Карпатському об’єктиву».

А от Юлія Коваленко з Ужгорода вже має 7-річну доньку. Із батьком дитини вона розлучилася. Зараз живе у цивільному шлюбі з іншим чоловіком, але дітей більше не хоче.

«Діти потрібні більше жінці, а не чоловікові. От народить вона і кому? Собі на голову! Він просто може в один день зібрати валізи і піти! До мами, до коханки, до кого завгодно… Що ж робити їй далі? Як забезпечувати дітей? Треба на свої плечі брати посильну ношу! Одну дитину я можу виховати без проблем, дати їй усе, що потрібно для нормального розвитку і щасливого дитинства. А 2-3 просто не потягну! Чоловік то таке… нині є, а завтра його може не стати. Мій колишній втік до Чехії і жодного разу за 5 років навіть аліменти не заплатив. Тому я живу за принципом: менше дітей – менше витрат. Діти, безперечно, потрібні, але однієї особисто для мене достатньо!», – переконує вона.

За одну дитину в родині виступає і Антон Костяниць із Хуста.

«Я не є дітоненависником. У мене є син. Безмежно його люблю і вважаю його для себе сенсом життя. Утім більше наступників категорично не хочу. Дитині потрібно дати якісне майбутнє, хорошу освіту, прогресивні погляди на життя. А як у нас… Часто побралася молода пара і почала приводити у світ одне за другим діточок. У самих за душею нічого, а вони запустили «процес». І пішло-поїхало. Троє дітей, п’ятеро, семеро… дев’ятеро… І що з тих нещасних малюків виросте? Що доброго вони зможуть пригадати про свої юні роки? Мати сама не встигає впоратися з роботою і залучає дітей до готування їжі, прибирання, прання, копання картоплі. Діти не мають часу робити уроки, їм стає нецікаво навчатися у школі. У них із самого початку виникає прогалина, яку потім або нереально заповнити, або зробити це дуже складно. І ще добре, коли в родині не на першому місці алкоголь… Бо якщо так, то вони не раз і під ліжками ховаються від побиття, і на голодний шлунок спати лягають і ходять замурзані… Тому, на мою думку, можливо вона і суб’єктивна, але… дітей треба мати стільки, скільки родина може повноцінно забезпечити, аби вони в сім’ї почувалися потрібними і улюбленими!», – стверджує чоловік.

У Олени Сайберт із Виноградова двоє діток. Більше вона не хоче народжувати.

«Рід ми продовжили. Обоє з чоловіком по собі залишили по дитині. Сама я у батьків одна, тож ніколи не була прихильницею великого сімейства. А зараз ще й часи непрості. Усе дорожчає, роботи нормальної немає. Освіта хоча формально і безкоштовна, але насправді потрібно оплачувати і додаткові уроки, і постійно щось купувати у школу, і в щось дітей одягнути, купити їм канцелярію та багато іншого… Та й народжувати треба здоровим, а в мене самопочуття далеко не ідеальне», – ділиться думками вона.

Загалом багато хто з наших краян переконаний, що багато дітей – це надто затратно. А нащадкам наші земляки хочуть давати, принаймні більшість, усе тільки найкраще. Тож аби щонайліпше забезпечити малечу, обирають за краще мати менше дітей. І це – їхнє законне право… Тільки от як покращити демографічну ситуацію за таких умов? Питання, на жаль, залишається відкритим…

Марина АЛДОН