Мукачево: який вигляд має вулиця, названа в честь першого президента України?

Жити по такій вулиці – мрія для багатьох з нас. Найперше, що впадає у вічі: вулиця чиста, охайна, затишна, замощена бруківкою, більшість тротуарів також, що є дуже важливим.

Тут, як і всюди, люди живуть з різними соціальними статками: ошатні відремонтовані, добудовані будинки та облаштована прибудинкова територія є свідченням заможності господарів, і навпаки, а в скромних, занедбаних мешкають люди з низьким соціальним статусом. Вулиця бере початок у центрі міста, напроти Ратуші, й пролягає до парку «Перемоги» – 69 адрес. За № 1 знаходиться театр, на його фасаді меморіальна дошка президенту Української Народної Республіки – Михайлу Грушевському.

На початку вулиці є офісні приміщення, банки, державні та медичні заклади, зокрема поліклініка Мукачівської лікарні, ДП «Закарпатгедеодезцентр», МРЕМ.

Є декілька багатоповерхівок. На фасаді триповерхового встановлена меморіальна дошка Почесному громадянину Мукачева українському письменнику Юрію Мейгешу. У цьому будинку він жив і працював з 1974 до 1999 року. 2011-го Мукачівська міськрада заснувала літературну премію імені Ю.Мейгеша, яку вручають з 2012 року.

З середини вулиці – приватний сектор. Привертає увагу невеличка дерев’яна церква. Друга частина вулиці зовсім інакша: тут домінують приватні будинки, в більшості з них територія облаштована, видно, власним коштом. У декількох ніхто не живе, один заснував плющ. Уздовж дороги квітне різнокольоровий гібіскус – квітка любові, місцями кущі обстрижені, місцями ростуть собі вволю, біля осель насаджено багато різних квітів, декоративних дерев. Краса – та годі!

Я намагалася поспілкуватися з жителями Грушевського, але всі ворота були закриті, вдома нікого не було. Та все ж таки пощастило. Зоя Василівна проживає тут з 1962 року, родом з Росії, розмовляє російською. Питаю, чи знає, хто такий Грушевський і як раніше вулиця називалася.

– У радянські часи була Михайла Калініна, займав високі посади в органах державної влади Росії. У перші роки Незалежності України вулицю перейменували на честь Михайла Грушевського. Знаю, що він був українським державним діячем. По цій вулиці живуть люди з різними соціальними статками. Багаті з вами навіть розмовляти не стануть, так що можете і не підходити. Навряд чи когось дома застанете – люди якщо не на роботі, то на морі. З одного боку ми сусідуємо з директором «Фішера», гляньте, який у нього будинок, а з іншого – з одинокою 96-річною жінкою. Її донька живе в Мукачеві, часто навідує матір, приносить їсти. З іншого боку цього будинку проживає чоловік, він на роботі.

 

 

Пані Зоя підтвердила мої спостереження, що в кількох будинках ніхто не живе.

– Господарі хотіли продати, але люди грошей не мають. Одні мають межовий спір, то не можуть приватизувати землю, а на суди не мають грошей. Ніхто не купить проблемне житло. Один чоловік живе у дітей, навідується часто до свого будинку, косить траву, бачила, за квітами доглядає.

Тендітна жінка років 65 прудко йде вулицею. Запитую, чи тут проживає.

– Я вам мало що розповім, бо я виросла в інтернаті, працювала на «Шибці», додому приходила ночувати. Роки збігли швидко, свого життя не влаштувала, живу сама. Наша вулиця і справді гарна, – каже.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора