У Великоберезькому Будинку традицій згадували звички Дня святої Луци

Дату відзначають 13 грудня. Започаткували її на честь невинної, чистої дівчинки Люсії, яка присвятила своє життя служінню Христу, за що загинула мученицькою смертю.

Про це розповіла дітям, що прийшли у вівторок у заклад-музей на чергове заняття, його координатор Одел Гал. А ще з цим святом зв’язано багато народних звичаїв та традицій, яких дотримуємося по-сьогодні. Прикметно, що малеча – а це учні початкових класів місцевого ліцею, знала про них. На запитання пані Одел, що найбільш характерне для Дня св.Люсії (Lucа nap), хлопчики та дівчатка відповіли: це – прогнозування погоди. Згідно з повір’ям, у січні наступного року будуть такі навколишні умови, як 13 грудня, в лютому – як наступного дня, і так далі. На згадку про такий перебіг подій координатор Будинку традицій подарувала кожному із присутніх своєрідний “Календар Люсії” (Luca naptár)

Святу вважали також королевою світла. Тому на столі перед малечою палахкотіли символічні свічки.

У багатьох народів день 13 грудня вважається періодом бродіння нечистих сил. Люди намагаються всіляко захиститися від них. Для цього вистругують стілець (Luca szék), причому кожного дня роблять лише одну зачистку, беруть його з собою до церкви, стають на нього й тоді мали змогу вживу побачити чаклунок та пізнати їх. Кажуть, що останні носили тоді роги. Віряни втікали від цих нечистот і кидали за собою жмені маку, аби відьми їх не наздогнали, бо ті мусіли підбирати чорні зернятка. Стілець вдома спалювали, він тріскотів у полум’ї. Вважалося, це згорали відьми.

13 грудня жителі пробували взнати також, яким буде наступного року врожай зернових. Сіяли насіння у грунт і якщо воно проростало на Різдво, значить поле віддячить щедро. Учні з допомогою викладачів Андреї Мештер-Бакша, Едіни Зенич-Леврінц та Ібої Вашаш здійснили цю процедуру у великому кориті, старанно загрібаючи лопаткою у грунт виділені їм зернини.

Одел Гал нагадала учням ще багато інших “луцейських” звичок. Так, щоб не запустити нечисту силу на подвір’я, посипали попіл перед воротами, аби не потрапила вона у хлів, малювали на його дверях хрест, їли часник, запах якого ніби-то відштовхував відьом, закладали кудись віник, щоб на помелі ніхто до них не залетів, тощо.

Учні затаївши подих слухали ці повір’я, часом доповнючи їх своїми враженнями. Одночасно діти виготовляли різдвяні іграшки на ялинку, фарбували лісові шишки, вирізали білі стрічечки і прикрашали ними їх. Ці сувеніри діти заберуть з собою додому, щоб прикрасити ними традиційну новорічну красуню.

Апагоєм зустрічі стало куштування гомбовців з лекваром, які приготувала штатний кухар садиби Пірошка Орос. Жінка так справно ліпила здобу, що колегтня із дружнього видання не витримала й сама теж взялася за роботу. Тут теж була своя цікавинка. За оповідками, в День святої Луци дівчата вкладали у традиційні пиріжки монетки чи клаптики паперу з іменами майбутніх наречених, якщо надкушували печиво і потрапляли на сховане, значить весіллю бути.

Дівчатка теж старанно понаписували імена своїх “лицарів” і Пірошка-нейні вклала їх у гомбовци.

Поки випікалася здоба, дітей до танку запросила знана місткиня з популярного однойменного гурту її батька Ержебет Кокош – викладачка народних танців і пісень. Вона розучила з підлітками кілька мелодій про День св. Луци, говірок про нечисту силу, говорила про обереги, які захищають людей від різних чаклунств.

Заняття в Будинку традицій завершилося спільним смакуванням рожевобоких гомбовців Пірошко-нейни. Спробували здобу і ми з Оделою та Ержікою. Печиво виявилося напрочуд смачним.

Микола Горват