Що закарпатська малеча та діти-переселенці попросили у Мікулаша

У попередні роки більшість закарпатців 19 грудня відзначала свято Миколая. Зараз же все більше діток із нетерпінням готують чобітки для Мікулаша.

Мікулаш – це той же Миколай, але в нашому краї його називають угорським. Так, у області проживає чимало угорців, які справді чекають на подарунки саме від Мікулаша. Однак не лише малята з угорських родин радіють приходу святого вночі із 5 на 6 грудня. Закарпатські чехи, словаки, румуни та німці також відзначають це свято саме на початку зими.

Тож що попросили дітки у Мікулаша? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Хто такий Мікулаш?

Спочатку розберемося, хто ж такий Мікулаш.

У кожній країні свято має власні національні особливості. Утім… усіх об’єднує одне – на прихід Мікулаша дуже чекають діти, бо він приносить їм гостинці. Добрим і слухняним святий дарує солодощі, іграшки та одяг, а неслухняним – «різки», тобто прутики… Зараз щоправда вони можуть бути настільки гарними декоративними, що навіть викидати такі сувеніри потім шкода.

Отже, як чекають на Мікулаша в угорських родинах?

Увечері 5 грудня діти старанно чистять чобітки і виставляють їх на підвіконня. Уночі, коли вони засинають, святий туди ставить подарунки. Часто малеча отримує саме те, що попередньо попросила у листах. Нечемним діточкам Мікулаш приносить ще й «virgács» – пофарбовані під позолоту гілки верби, загорнуті у червоний папір. Це – такий собі «привіт» від Крампуса, нечистої сили, або ж чортика… з рогами і хвостиком.

Згідно з легендою, одного разу Мікулаш вкинув через вікно бідному чоловікові три гаманці. Вони всі були наповнені золотими монетами. У того нещасного були на виданні три доньки. А в ті часи дівчат обов’язково видавали заміж. Подарунок допоміг їм знайти хороших наречених. Ця подія, як стверджує оповідка, відбулася 6 грудня вночі. Саме через це прихід Мікулаша очікують саме в цю ніч.

Колись в Угорщині на свято Мікулаша хлопці ходили вулицями з ланцюгами і лякали дітей та дівчат. Зараз давно такого немає. Напередодні свята відбуваються різні акції з підтримки нужденних та хворих. Релігійні громади також готують подарунки сиротам та багатодітним родинам. У церквах проходять богослужіння.

У чехів, словаків та німців Мікулаша, як і в угорців, також супроводжують ангел та чортик Крамспус. 6 грудня вони навіть ходять вулицями і підходять до дітей, роздаючи подарунки. Крампус лякає малечу різками, може навіть символічно торкнутися.

Сам Мікулаш – це старий добрий дід із сивою бородою та вусами. Він одягнений у червону курку із білим хутром і такі ж штани. На голові має червону шапку з помпоном, а на ногах – чорні чоботи.

Утім може бути Миколай одягнений і як священник, адже його прототип був єпископом.

Прийнято вважати, що жив святий Миколай або Мікулаш у ІІІ сторіччі. Мешкав він у грецькій колонії Патара римської провінції Лікія. Родом був із заможної родини. Оскільки сім’я була християнською, із маленького Микола читав церковні книги, багато молився та часто бував у церкві. Через це рідний дядько, що займав посаду єпископа, призначив хлопця читцем. Варто нагадати, що в ті часи писемних було не так уже й багато. Тож не дивно, що невдовзі Миколу-Миколая-Мікулаша висвятили на священника. Він швидко став помічником єпископа, багато контактував із прихожанами. Незабаром батьки молодого церковника померли і залишили йому у спадок чималий статок. Але собі він нічого не взяв, усе віддав на благочинність, роздав бідним. Дослужився Миколай до архієпископа. При цьому не їздив на «Мерседесах» (тобто не розкошував), а одягався скоромно, харчувався раз на добу, і то пісною їжею. Про його добрі справи існує багато переказів та легенд, але в усіх фігурує одна важлива деталь: цей чоловік був добрим, любив людей і багато робив для них хороших справ.

Завжди вважалося, що живе святий на небесах і звідти бачить вчинки кожного. Утім у сучасному світі він трохи змінив адресу – на більш «приземлену», тобто Лапландію, де мешкає у великому будинку, їздить на санях, запряжених північними оленями і готувати до свят подарунки йому допомагають маленькі ельфи або ж янголята.

Що чекають від Мікушала діти на Закарпатті?

Що ж у цьому році чекають маленькі закарпатці від святого?

Для об’єктивності «Карпатський об’єктив» опитав діточок із рідних районів області, а також малечу з родин тимчасово-переміщених осіб.

9-річна Софія Волощук із Ужгорода каже, що в цьому році на Мікулаша чекає вперше в житті, подарунки особливо не замовляла, радітиме будь-якій дрібниці.

«У попередні роки до моїх друзів приходив і Мікулаш, і Миколай. Ми святкували тільки українське свято. Зараз чекаю – виключно 6 грудня. Листів не писала, список не складала, але дуже хочу миру і щоб не лунали повітряні тривоги, аби всі були живими і здоровими. До свят, як правило, завжди радію солодощам. Але найбільше хочеться отримати пристрій нічного бачення. Я б його передарувала солдатам», – запевняє дівчинка.

12-річна Катерина Ковач із Тячева завжди чекала саме на Мікулаша. Вона – з угорськомовної родини і бажання в неї цілком дорослі.

«До нас із сестрою Мікулаш приходив повсякчас 6 грудня. 19-го ми ніколи не святкували Миколая, але часом наші чобітки наповнювалися солодощами, аби, як каже мама, «було як у всіх інших дітей». Мені особисто подарунків не потрібно. У державі війна, зайвих грошей немає ні в кого. Хочу, аби Вищі сили прискорили мир і спокій у країні. Якщо ж мова йде про особисті подарунки, то мені найбільше імпонує щось таке, що може згодитися у перспективі, наприклад, шкільне приладдя, цікава книжка, повербанк, телефон, світлодіодний ліхтарик. Це зараз – речі першої необхідності, бо в нас часто вимикають світло!», – каже вона.

10-річний Артем Митрак із Мукачева також розмірковує, як людина поважного віку.

«Тепер подарунки потрібні не мені особисто, а всій нашій родині. Хай би Мікулаш приніс генератор. Святкувати я буду обидва свята. На українського Миколая замовив собі новий телефон, бо в мене вже досить старий і зарядка слабо тримає. Ще був би вдячний за сертифікат на курси самооборони», – серйозно переконує хлопчик.

14-річна Ангеліна Курта з Хуста найбільше мріє про приїзд батька додому з фронту.

«Миколай чи Мікулаш хай не приносить мені цукерок, одягу чи інших подарунків. Для мене найбільшим святом було б, якби батько приїхав хоча б у відпустку. А ще… хотілося б мати великого собаку, аби він захищав мою родину – маму та маленького братика», – ділиться думками дівчинка.

7-річний Іван Неймет із Виноградова мріє про автомат.

«Мені потрібен хоча б іграшковий автомат, аби відлякувати всіх, хто становитиме небезпеку для батьків, – по-дорослому стверджує хлопчик. – Мікулаш про це знає, я йому листа написав ще влітку. Також хочу багато ковбаси, піци, а не солодощів та великий ліхтарик із прожектором, щоб підсвічувати собі у сутінках дорогу, коли повертаюся додому з тренувань».

8-річна Віолетта Габор із Берегова зізнається, що хоче, аби всі діти в Україні мали домівки.

«Найбільше я мрію про котика. Але це не єдине бажання. Знаю, що багато хто втратив хату. Мені хочеться, щоб усі діти мали свою домівку і ті, хто зараз далеко, змогли повернутися додому. А також, аби всюди був мир!», – стверджує вони.

А що хочеться малюкам, які змушені були вимушено евакуюватися з гарячих точок на Закарпаття?

«Я хочу повернутися додому. Утім зараз там стріляють. Я не знаю, чи вцілів наш будинок. Якщо його розбомбили, хочу, щоб Мікулаш подарував нам з мамою нову квартиру на Закарпатті», – каже 5-річний Ігор Савель’єв, який приїхав у наш край із Харківщини.

«До мене Мікулаш у цьому році приходить вперше. Знаю, що закарпатці називають його угорським. Раніше я навіть не чула про нього. Ми на Дніпропетровщині завжди відзначали Миколая 19 грудня. Подарунків я не замовляла, але мені їх принесли. У нас дуже добрі сусіди. Загалом закарпатці – неймовірно гостинні і щедрі. Я отримала спортивний костюм, зимові кросівки, повербанк, цукерки та набір прикрас на ялинку. Подарунки мені принесли трохи раніше і це стало для мене приємним сюрпризом», – радіє 15-річна Ірина Єгорова.

«Нам із братиком Мікулаш приніс фрукти, цукерки та іграшки. Що ще принесе Миколай – не знаю. Але дуже хотілося б не матеріальних речей, а миру… щоб більше не було обстрілів і щоб завжди було світло», – зізнається 7-річний Єгор Михайленко із Херсонщини.

Загалом у дітей цілком природні бажання. І дуже хочеться побажати, аби вони здійснилися. Зі святом усіх!

Марина АЛДОН