Зігріти воїнів: як закарпатці роблять буржуйки бійцям на фронт

Зараз допомогти армії намагається кожен. Війна торкнулася всіх, незалежно, хто в якому куточку України живе. Багато закарпатців у цей час перебувають на фронті, чимла кількість наших земляків волонтерить і підтримує ЗСУ або переселенців. Хустяни та виноградівці також не стоять осторонь. Владислав Головко розповів «Карпатському об’єктиву» про те, як він разом з однодумцями займається виготовленням буржуйок, які відправляють на передову, адже зима вже, можна сказати, на носі і з кожним днем на вулиці стає холодніше.

Поділитись теплом

Владислав згуртував довокола себе людей, які допомгають армії у тилу. Така робота також дуже важлива для нашої спільної перемоги.

«Кожен повинен бути на своєму місці і робити те, що в нього виходить найкраще, – каже «Карпатському об’єктиву» хустянин. – Хтось із жінок робить продуктові заготовки для бійців, хтось збирає кошти на дрони, хтось же – купує для ЗСУ автмобілі. Я гуртую людей, які готові робити буржуйки. Головне, щоб було бажання. Навіть ті, то не вміє цього робити, може навчитись. У нас є кому вчити!»

Як наголошує чоловік, його місія полягає в тому, аби зібрати все, що потрібне для роботи. Через соцмережі він постійно кидає клич і знаходить людей, які відгукуються.

«Ми приймаємо балони, дріт, листи сталі, кола на болгарку, електроди, фарбу, се, що може згодитись у роботі. Радіємо, коли готові бужуйки їдуть за призначенням. Хтось просить не фарбувати їх, комусь же навпаки – хочеться отимати пофарбовану пічку. Хтось скидає гроші на картку, аби ми могли купити необхідні матеріали. Вдячні кожному, хто не стоїть осторонь, долучається до підтримки.

За тиждень, як переконує чоловік, вдається зібрати різну кількість буржуйок, усе залежить від наявності комплектуючих, людей, які готові жертвувати вільним часом.

«За минулий тиждень ми зібрали 4 і дуже раділи, що вони поїхали на фронт, – наголошує закарпатець. – Приємно, коли ми можемо поділитися теплом із тими, хто зараз у окопах, без теплого ліжка і ковдри боронить рідну землю. Наші захисники при цьому ніколи не наріають на те, що мерзнуть, що їм незручно, що твердо спати, що дощить, що темно, що не готова вечеря. Ми у тилу усі повинні цінувати жертовність українців, готовність на все заради нашої свободи».

Вихідні будуть після премоги

Владислав Головко взагалі – людина активна, ніколи не сидить без діла, він працює фактично без вихідих.

«Відпочивати будемо після нашої перемоги, – посміхається він. – Зараз це не на часі. Наші бійці багато в чому мають потребу і ми повинні над цим працювати, маємо створити для них належні умови, вони мають мати з чим боротися, бути ситими та в максимальній безпеці».

Сам процес виготовленя буржуйок не є складним, але для цього потрібно мати необхідні матеріали.

Буржуйки повинні бути багатофункціональними. Вони не просто мають зігрівати наших захисників, але й мають бути такими, щоб із їхньою допомогою можна було приготувати їжу, висушити одяг. Зараз потреба в пічках постійно зростає, адже стає все холодніше, наближається зима. Тож роботи більшає з кожним днем.

Пічки для бійців робили в Хусті ще до повномасшбабної війни, коли йшли бої тільки на Донеччині і Луганщині. Зараз до процесу включилися нові люди і це – неймовіро радує. Дехто виготовяє буржуйки з автомобільних дисків, хтось із листків сталі, хтось – із балонів. Тут головне – не з чого, а як саме і щоб ці пристрої були зручними у використанні, давали багато тепла, тішили своєю надійністю.

Буржуйки невеликі за розмірами і поміщаються в окопи, вони не є камінами, це – дійсно універсальні пристрої, які створюються практично з нуля, але можуть замінити поноцінні обігрівальні прилади.

Як запевнив «Карпатський об’єктив» Іван, що зараз воює на передовій (прізвище бійця з метою безпеки називати не будемо), закарпатські пічки нагадують кондиціонер.

«Закинув у буржуйку кілька дров – і вже тепло, – запевняє він. – Таке враження, що не в окоп зайшов, а в рідну хату повернувся. Ніби там працює кондиціонер. До того ж запах горіння створює враження, ніби поруч рідна хата. Такий домашній затишок випромінює, що це надихає на перемогу. Вдячний землякам за турботу. Вони роблять важливу справу і ми гідно оцінюєму цю допомогу».

Фельдшер, що знається на всьому

Вадислав Головко – не зварювальник, не слюсар, не майстер робіт із залізом, не коваль, але у чоловіка велике серце, великі організаторські здібності і бажання бути корисним для своєї держави.

«Мене так виховали батьки. Навчили бути патріотом, я ніколи не стояв осторонь подій в Україні, – розповідає він. – Я взагалі-то за фахом фельдшер. Спочатку допомагав армії грошима, та цього мені видавалося мало. Місяць-півтори тому я долучився до виготовлення буржуйок. Усе започаткував мій знайомий Ігор Чеховський із Виноградова. Саме він – майстер – золоті руки, який уміло претворює на диво-пічки прості вживані балони. За 3 дні він зробив 4 пічки! Було б більше людей, було б більше і буржуйок!»

За словами Владислава, вони з товаришем робили пічки і для добровольчого батальйону «Сонечко», і для 128 Закарпатської бригади. А загалом відправляють вироби в Ужгород волонтерам і вже ті визначають, що і кому потрібно передати.

«Спочатку було важко. Усе робили за свої кошти, – наголошує закарпатець. – Зараз відгукується усе більше і більше більше людей. Я сам завожу матеріали, сам шукаю тих, хто може допомогти. Із одного балону виходять дві буржуйки. Це – непогано. Але пічок на передову потрібно багато. При цьому, робота досить небезпечна, бо з балону потрібно спустити газ і зробити це так, аби він не вибухнув. У той же час раніше у нас не було газу і чи не в кожного закарпатця вдома є непотрібні старі балони, вони роками стоять без дії… Чому ж їх не передати на потреби бійців, чому не внести свій особистий вклад у допомогу армії? Дехто має вихід на труби, димоходи. Обіцяє привезти. Однак поки що чекаємо. А тим часом працюємо над іншим. Нам потрібна і робоча сила, тож будемо раді охочим підключитися до спільної справи».

Працюють Владислав із Ігорем у вільний від основної роботи час. Вони навчилися його викроювати для волонтерства і це так само може зробити кожен.

«Ми передаємо на фронт не лише буржуйки, а й міні-плити, закрутки і все, що потрібно нашим захисникам, – зізнається закарпатець. – Поки ми разом – ми непереможні! Я знаю, що все буде добре! Ми неодмінно вистоїмо, доведемо усьому світу, що ми – нескорена свободолюбива нація, що нас ніхто ніколи не зможе поневолити! Зараз ми відстоєюмо не лише територіальну цілісність своєї держави, але й б’ємося за майбутнє своїх дітей».

Прощаючись після приємної теплої дружньої розмови з Владиславом, вражає, що він не каже: «До побачення», не говорить: «До зустрічі», а впевнено стверджує: «До перемоги!»..

І це справді мотивує до реальних дій, неймовірно надихає і вселяє віру в нашу нескореність, у нашу близьку перемогу. Із такими людьми у нас точно все буде Україна!

Марина АЛДОН