На Закарпатті оздоровлювалися сироти з Чернігівської області

Майже два місяці провели діти з закладів інтернатного типу на Закарпатті. 5 десятків учнів із п’яти інтернатів оздоровлювалися на Хустщині у закладі «Шаяни», що у селі Ракош, а також майже стільки ж дітей – у Нижньому Бистрому.

Організатор відпочинкової кампанії Владислав Юришко розповів «Карпатському об’єктиву», що малеча весело і цікаво провела час.

«Мова йде про учнів Яблунівського та Борзнянського ліцеїв, Комарівської гімназії та Березнянського навчально-реабілітаційного центру. Крім того, ми прийняли 44 дітей із особливими освітніми потребами, серед яких було  36 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», – зазначив він.

Дозвіллям діти дуже задоволені і ділилися вдячними відгуками.

«Було дуже цікаво, – зізналася Катя. – Для  нас проводили різні екскурсії ми мали можливість контактувати з собаками, котиками, страусами, поні, осликом, козами. Це – незабутні емоції. Я дуже люблю тварин, тому спілкування з ними виявилося для мене найбільш яскравим. Можна було годувати їх, гладити, фотографуватися з ними. А ще ми купалися в басейні, багато бавились».

Розповідь дівчинки доповнив синьоокий хлопчик Миколка.

«Для нас проводили різні конкурси, можна було навіть виграти призи. Ми стрибали на батуті, розважалися на гойдалках, нас дуже смачно годували. Закарпаття мені дуже сподобалося, хотілося б ще сюди повернутися. Гори тут такі високі, я вперше бачив таку природу», – поділився він думками.

Ірина також залишилася вдоволеною, запевнила, що їй найбільше до снаги були спортивні розваги:

«Ми грали у волейбол, баскетбол, футбол, могли бігати, стрибати. Я взагалі дуже активна, тому мені сподобалося. А ще мене навчили грати у теніс. Також ми багато співали і мандрували. Вдячна за поїздку всім, хто допоміг влаштувати нам такий відпочинок».

За словами Владислава Юришка безцінну допомогу у організації оздоровлення надали благодійники зі США, засновники фонду LifeNets International –  Віктор та Беверлі  Кубики. 

«Ця родина нас завжди підтримує. Пан Віктор – виходець із України. Під час Другої світової війни у 16-річному віці німці вивезли його маму на примусові роботи з Харківщини до Магдебурга. Там вона працював на взуттєвій фабриці. Батько у віці 18 років так само із Волині потрапив до Німеччини. Після війни обоє виїхали до Великої Британії, а вже звідти – до Америки. Життя у Віктора Кубика було непростим, тому він зараз багато допомагає українцям, які переживають дійсно непрості часи. Він знає, що війна – це біль, смерть і розруха, тому підтримує переселенців та діточок. Та й допомагає нам не лише зараз, реалізовував багато проєктів ще й до війни», – каже Владислав.

Допомогли в організації оздоровлення діток із Чернігівщини і багато закарпатських підприємців, освітяни та представники церков, навіть чиновники.

І діти щиро вдячні за час, проведений серед казкової природи у колі однолітків.

Кожен із них за щось отримав грамоту або подяку. Для когось це було вперше в житті.

Особливо раділи діти з особливими потребами, для яких поїздка на Хустщину стала неймовірно цікавою і справді незабутньою екскурсією у інший світ, а також своєрідною школою життя.

Проживаючи на двох локаціях – у Ракоші та Нижньому Бистрому, усі малюки мали повноцінний відпочинок. Діти-сироти в основному мешкали на базі Нижньобистрівської гімназії, де з березня проживає близько сотні вимушених переселенців – люди з Харкова, Київщини, Ізюма, Маріуполя, яким нікуди повертатися. Утім вони швидко знайшли спільну мову і потоваришували. У всіх у них свої труднощі, а біда, як відомо – об’єднує.

Супроводжували малечу фахівці із навчально-реабілітаційних центрів. Усі вони мають практичні навички роботи з такими дітьми, тож їхній досвід став у нагоді і тимчасово вимушено переміщеним особам, і власне дітлахам.

«Я радий, що ми змогли організувати цю поїздку і провести для діток повноцінний відпочинок, – наголошує Владислав Юришко. – Усе відбувалося за погодження з Закарпатською військовою адміністрацією. Практично всі малюки з категорій, що потребують особливого захисту – це і сироти, і такі, що мають потребу у спеціальному догляді, і позбавлені батьківського піклування. Тому хотілося створити для всіх них хоч трохи свята, хоч трохи  чогось незабутнього. І приємно, якщо нам таки це зробити вдалося!».

Марина АЛДОН