Під час відкриття фотовиставки «Закарпаття і війна» у Перечині люди плакали

Вчора, 14 вересня, у Центрі культури і дозвілля Перечина відкрилася фотовиставка «Закарпаття і війна. Фотохроніки».

На виставці представлено 50 робіт п’ятьох закарпатських фотографів: Сергія Гудака, Сергія Денисенка, Наталії Боднар, Яноша Немеша та Аттіли Федика, які з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну фіксують події в області.

Відкрив виставку голова правління БО «БФ «Центр громадських ініціатив» Андрій Вишняк.

– Про Закарпаття говорять, що ми найзахідний регіон України і найбільший тил нашої країни. Я б додав: надійний тил. Закарпаття мало один прильот, чуємо звуки тривоги, напевно, наше щастя, що область розміщена на кордоні з чотирма європейськими країнами.

Ми зуміли забезпечити більш-менш нормальними умовами тих українців, які вимушено залишили свої постійні місця проживання. У перші дні війни Закарпаття стало дуже активним і волонтерським хабом, територією, яка працює, як тільки може для того, щоб наблизити перемогу. Я думаю, що більшість із присутніх чітко розуміє, про що йде мова, бо направду мало згадують волонтерів, тих людей, які пожертвували своїм часом, енергією.

Чому тут, у фойє Будинку культури? Ще три місяці тому це приміщення було закладено різного роду гуманітарною допомогою. І через руки більшості тут присутніх перейшли тонни тих різноманітних гуманітарних вантажів, які розподілялися як для тих людей, які знайшли тимчасовий прихисток у Перечинській громаді, так і для воїнів на передовій.

Насправді Закарпаття у часі війни – це не тільки волонтерство. Це і прихисток великої кількості людей. Це і збір коштів на потреби ЗСУ.

Закарпаття – це і наші хлопці, які захищають Україну від окупантів. Це і наші герої, які загинули у боях, – плаче. А як стримати сльози, якщо Закарпаття уже поховало так багато славних воїнів і щодня надходять трагічні вісті?

Андрій Миколайович оголосив хвилину мовчання: «Хвилиною мовчання віддамо честь тим, хто не зміг дожити до Перемоги».

Присутні схиляють голови. Дехто ледве стримує сльози. А двоє жінок поруч мене витирають хустками змокрілі від сліз очі.

Це фотопроєкт Ужгородського прес-клубу. Голова УПК Ірина Бреза розповіла:

– У 2014-му році, коли розпочалася перша хвиля переселенців, ми вже робили таку фотовиставку, де розказували про тих людей, які приїхали до нас і залишилися. Це були цікаві особистості. Четверта частина досі живе на Закарпатті. Значна частина виїхала за кордон, на схід мало хто повернувся.

Зараз це друга хвиля. Це вже великі масштаби. Ми хотіли показати, як Закарпаття допомагає, хто ці люди, що робить наш край. Закарпатці волонтерять, допомагають, захищають, роблять усе можливе.

Це професійні фотографи, які працюють на всеукраїнські та іноземні агенції. Деякі з цих фотографій отримали нагороди на виставках різного роду. Через роки це буде наша фотоісторія. Будемо згадувати з вдячністю і фотографів, і тих людей, які приєдналися.

Кореспондентка «Карпатського об’єктива» звернулася до пані Ірини по коментар.

–Фотовиставка – пересувна. Перечин – четверте місце. Доки буде діяти у нашому місті і куди далі попрямує?

– Буде діяти до вечора п’ятниці. Потім пересувається в Ужгород, на відкриту територію біля обласної філармонії. Там Рух підтримки закарпатських військових у суботу-неділю буде проводити великий захід. Ми долучаємо туди і фотовиставку, щоб привабити більше людей. Потім повеземо до Хуста і Тячева.

– Яка мета фотовиставки?

– Щоб показати, що у час війни Закарпаття не стояло і не стоїть осторонь. Тут є і волонтерство, і допомога, і свої перемоги, і свої втрати.

Є три світлини з Перечина. Зробив їх Сергій Гудак.

На одній – переселенці у Перечинській школі. Червень 2022р.

На другій – художник і майстер Андрій Стегура, один із засновників об’єднання «Шпор», яке створює металеві «ґаджети» для фронту.

На третій – вдова старшого лейтенанта Василя Герича на похороні чоловіка, який загинув у бою із російським агресором. 08.06.2022р.

– Світлини беруть за душу. Така фотовиставка потрібна. Її мають переглянути і дорослі, і діти, щоб знати історію, – поділилася враженнями одна із відвідувачок Вероніка Годована.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора