Обрізка дерев у Хусті нагадує ампутацію

Обрізка дерев  – болісне питання для багатьох закарпатців. Мова йде не про повну вирубку, а про обрізку здорових гілок, які влітку роблять тінь і рятують населення від спеки.

На жаль, негативний досвід у цьому питанні мають і Ужгород, і Мукачево, і Хуст.

Зокрема, у Хусті, у сквері імені Духновича навесні цього року зробили таку «жорстку» обрізку, що пережити спекотне літо змогли не всі дерева. Зараз, восени, це добре видно.

Подібна практика у місцевих комунальників уже є давно, така обрізка нагадує ампутацію здорових кінцівок у людей, адже після неї виживають далеко не всі рослини.

«Карпатський об’єктив» попросив прокоментувати ситуацію заступника Хустського міського голови Івана Фетька.

«Вперше жорстку обрізку зробили працівники комунального господарства більше 10 років тому, перед міською радою. Тоді було багато нарікань, але всі дерева вижили, відновилися, із ними все гаразд і сьогодні, – зазначив він. – Наразі у нас така позиція, що в парках і скверах не повинно бути високих дерев. Я особисто мав нагоду бачити, як взимку від налипання важкого мокрого снігу з дерева відламалася гілка і впала на машину. Добре, що тоді ніхто з людей не постраждав. Аби такого більше не трапилося, великі масивні гілки відрізають. Скажімо, біля багатоповерхівок, люди вирощують високі дерева. Вони ростуть у висоту до п’ятого поверху, а потім нам телефонують і просять вирізати, бо бояться, що подує сильний вітер і дерево впаде. Вирізати дерево не так просто – потрібен дозвіл екологів. Із обрізкою гілок усе простіше. Тому робиться це з метою безпеки населення».

Але мешканці міста тим часом б’ють на сполох, просять не губити насадження.

«На жаль, після весняних обрізок частина дерев перетворюється на кладовище скелетів, – каже хустянка Оксана Комар. – Не можу дивитися на вулиці Корятовича на що перетворили цілу алею! Я за фахом біолог і розуміюся на тому, що рекомендується робити, а що категорично заборонено. Ніде у світі немає такої обрізки, як у нас. Фактично від дерева залишають один стовбур і ніхто не розбирається, про яку саме породу йде мова. Наприклад, зовсім не переносить обрізки клен. Із каштанами також варто поводитись обережно, адже вони у нас і так страждають від такого захворювання, як  мінуюча міль. Захворювання викликає звичайний метелик. Утім у Європі хворі дерева вміють лікувати, на це виділяються спеціальні кошти. У нас же у бюджетах грошей на оздоровлення рослин у області ніде не передбачено. Тому потрібно стежити за здоров’ям рослинності, принаймні хоча б поки вона здорова. У Львові, приміром, деревам роблять ін’єкції і там є шанс їх врятувати. Закарпатці ж не церемоняться, якщо щось із насадженням не так – його легко пускають під сокиру. А ту ж мінуючу міль можна «прогнати» спреями. Отже, здорові дерева треба цінувати, до питання обрізки просто дружньо рекомендую ставитися більш відповідально».

А що з цього приводу може сказати фахівець, який власне і займається обрізкою гілок? Андрій Павлій – арборист, деревинознавець, фахівець із догляду за зеленими насадженнями.

«Перше, що можу порадити – це підбирати для міських умов дерева відповідних порід, – каже він «Карпатському об’єктиву». – Особисто я не займався обрізкою дерев у Хусті. Це робили комунальні служби. Однак мене не дивує їхня робота. Часом люди просять не те, що обрізати, а вирізати цілком здорове дерево, навіть яке добре плодоносить. Просто їм воно не подобається, росте не на тому місці, дає не такі плоди, хотілося б побачити… У нас немає культури поводження з рослинами, як у Німеччині. Нам ще багато чому треба вчитися.  Обрізка – справа відповідальна і тут має бути розумний підхід. Жорстке кронування – це вчорашній день. Такого вже у жодній цивілізованій країні не роблять. Дерева не завжди можуть пережити такі кардинальні зміни у їхньому житті, це ж стрес для них, додаткові внутрішні резерви на відновлення… яких не завжди вистачає. Має значення і час, коли проводиться обрізка. Якщо занадто пізно, то це – вірна загибель рослини. Загалом, на мою думку, обрізкою повинні займатися спеціально навчені люди, а не працівники фірми, яка зовсім не знається на деревах».

Справді, якби відповідну роботу виконували фахівці, не було б жодних ексцесів та непорозумінь. Це ж стосується і питання висадки насаджень. Закарпаття ж – унікальний край із багатою рослинністю. Але в нас якось забувають про свої рідні, карпатські породи дерев. У нас сакуроманія, яка в останні роки перевершила все… а екзтотичні дерева і хворіють частіше, і не завжди приживаються, і потребують спеціального догляду, і засихають доволі часто…

У  той же час кожен із нас знає користь рослин у міських умовах, про те, як вони очищають повітря, якими корисними є для здоров’я людей. Тому варто ставитись до них відповідально, максимально намагаючись зберегти життя кожному живому насадженню.

Марина АЛДОН