«Пліч-о-пліч»: Громадська організація «Шан» прихистила понад 300 кримських татар на Закарпатті

«Кримським татарам вже не перший раз доводиться виїжджати: через війну, через виселення з Криму. Коли закінчиться війна, я однозначно поїду в Крим. Це буде, напевно, перше, що я хотів би зробити», — В’ячеслав Мисько, керівник ГО «Шан», з початку повномасштабної війни допоміг понад 300 кримським татарам, прихистивши сімʼї на Закарпатті.

З початку повномасштабної війни понад триста вимушених переселенців проживають у будинку відпочинку для учасників ООС у селищі Чинадійово Мукачівського району. Всеукраїнська інформаційна кампанія «Пліч-о-пліч» розповідає історію ГО «Шан», яка займається підтримкою кримськотатарського населення та вимушеними переселенцями на Закарпатті.

«Для Криму війна почалася у 2014 році — захопленням півострова. Довелося всім виїхати. І ми, жінка й діти, приїхали в Дрогобич. Там оселилися і почали все з чистого листа. Коли почалася повномасштабна війна, 24 лютого, подзвонив мій ліпший друг і сказав: «В Києві вже почалося. Ми виїжджаємо». Кримські татари, які нас знали, відразу почали дзвонити та казати, що «ми будемо їхати до вас». Тут було без сумнівів — ми відразу відкрили двері та почали приймати людей. Деякі з них приїхали з Харкова, з Новоолексіївки, дехто приїхав з Гостомеля, Бучі. Дехто навіть сидів до півтора місяця під завалами. Було прийняте рішення створити громадську організацію для підтримки кримськотатарського населення в Закарпатській області. Загалом, за нашими записами, які ми вели від 3 березня, тут в готелі перебувало 360 осіб» — каже керівник ГО «Шан» В’ячеслав Мисько. Жителі Закарпаття дуже добре ставляться до переселенців, допомагають їм, передають продукти та приїжджають в гості. «Кримські татари — мусульмани. Ця віра інакша, ніж у місцевих людей, які тут проживають. Вони були спочатку здивовані, бо дуже багато жінок носять хіджаб. Звертали увагу, цікавилися. Місцеві дуже добре відносяться до переселенців. Деякі навіть сюди приїжджають, бавляться з дітьми. Також до нас приїхали жінки з селищної ради, яка знаходиться поряд, і вони забезпечили нас усім. Казали, що люди їм приносили до селищної ради продукти, консервації, щоб вони передали це переселенцям» — розказує В’ячеслав.