Ільдико Орос: збереження спокою на Закарпатті та в майбутньому – ключове питання

Закарпаття – острівець миру, але під час війни всі сидять на пороховій бочці, тому слід бути дуже обачними, щоби бодай іскра не підірвала її, – заявила Президент Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ в інтерв’ю виданню «Magyar Nemzet. Ільдико Орос зазначила, що багато угорців виїхало із Закарпаття, але насправді більшість залишилася, а сильна громада робить усе, щоб допомогти тим, хто залишився, для розвитку та навчання молоді.

– З початку російсько-української війни, 24 лютого, угорські ЗМІ щодо Закарпаття здебільшого повідомляють про скруту. В якому стані Закарпаття та місцеві угорці насправді?

– У такому, в якому може перебувати громада під час збройного конфлікту. Багато людей з переляку покинули країну, але закарпатські угорці – це 150-тисячна громада, більша частина якої залишилася вдома. Зокрема тому, що вони прив’язані до землі, місця роботи і немає можливостей легко почати нове життя в іншому місці. Як правило, ЗМІ говорять лише про тих, хто виїжджає, і не згадують про тих, хто залишився. А вони намагаються переосмислити себе в цій ситуації, що і ми зробили в інституті.

– Як Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ адаптувався до обставин, що змінилися?

– Більшість студентів залишилася вдома, але через війну знову довелося перейти з очного на онлайн-навчання. Ми намагалися зробити так, щоб життя молоді, яка залишилася вдома, не було повністю переламане, щоб вони могли закінчити навчання. Найважливішим аспектом стало те, щоби випускники могли скласти підсумковий іспит, що зрештою вдалося. 1 липня 137 студентів отримали дипломи бакалавра, 48 – магістра. А через тиждень дипломи отримали і випускники Фахового коледжу.

Ці пів року були нелегкі, тому що викладачі, які виїхали з країни, могли працювати онлайн, а ось технічний персонал довелося доповнити.

– Як інститут відреагував на початок війни?

– Оскільки почалося онлайн-навчання, ми вже на другий день, 25 лютого, відправили додому наших студентів із гуртожитків, котрі запропонували переселенцям. Прибуло чимало людей з Києва, Харкова, Одеси. Хтось провів у нас кілька днів, а потім ішов далі, хтось залишався на тривалий час. Загалом у наших гуртожитках побувало понад сімсот людей. У перші дні надходило дуже багато гуманітарної допомоги, згодом переселенці отримували гарячі обіди в рамках Програми «Hungary Helps», але для цього нам довелося запустити роботу нашої їдальні, що стало новим викликом. Ми також надали наш спортивний зал для потребуючих.

Слід відзначити, що значною допомогою була й залишається підтримка уряду Угорщини та благодійних і громадських організацій.

Ще й досі в інституті перебуває 49 переселенців, зараз ми намагаємося їх розмістити за межами гуртожитку. Тим часом сформувалася команда перекладачів із наших студентів і педагогів із понад вісімдесяти осіб, які на волонтерських засадах допомагали перекладати на Закарпатті, на кордоні та в Угорщині.

– Якими були ці пів року?

– Перший місяць був наповнений величезним страхом, котрий потім трансформувався у певну втому та задерев’янілість. Ми звикли до сирен повітряної тривоги, загроза війни увійшла в наші будні. Поставали в ряд завдання, які необхідно було вирішувати. Наприклад, ми хотіли запустити роботу мережі дошкільних навчальних закладів, заснованих інститутом, які відвідують близько півтисячі дітей. Ми місяць чекали на документ, в якому прописано, за яких умов можна розпочинати роботу садочків. Відтак ми змогли відновити роботу дитсадків, де не було переселенців, там, відповідно до правил, ми мали облаштувати і сховища.

Для відновлення роботи дитячих садків ми також отримали допомогу від Угорщини. Зокрема і від імені переселенців хочу подякувати угорському уряду та Державному секретаріату з питань національної політики Угорщини за допомогу та підтримку.

Адже людей зі сходу, які потрапили в біду, розміщували в закладах, дитячих садках і школах, які раніше були оновлені за допомогою Угорщини. Таких закладів близько сотні, зокрема 77 дитсадків. Уряд Угорщини та благодійні організації надали допомогу і для забезпечення вимушених переселенців.

– Відсутність очного навчання через епідемію коронавірусу та російсько-українську війну ускладнювала ефективність навчання студентів на Закарпатті. Для покращення ситуації, за підтримки Державного секретаріату з питань національної політики Угорщини, ГО «Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство» організувало роботу літніх шкіл. Які результати цієї ініціативи?

– Було складно через те, що раніше через пандемію протягом двох років навчання велося онлайн, і коли ми нарешті почали повертатися до нормальної роботи, у лютому почалася війна. Через це замість очного знову розпочалося дистанційне навчання, до того ж, і навчальний рік закінчився раніше. Ми подумали, що для розвитку соціальної чутливості та навчання дітей потрібно знайти якийсь вихід із ситуації. Тоді у нас виникла ідея організувати літні школи за кошти гранту, який ми раніше отримали на інші цілі від Державного секретаріату з питань національної політики, і ми отримали на це дозвіл. Ми анонсували навчання, а завдяки допомозі Угорщини навіть змогли профінансувати харчування. Зрештою заявки на участь у програмі подали дві третини закарпатських угорських шкіл, 64 навчальні заклади.

У літніх школах у майже 150 групах навчалося понад 2700 учнів третіх, четвертих, п’ятих, шостих класів. Ми отримали дуже багато позитивних відгуків.

– Закінчуються літні канікули. За підтримки Державного секретаріату з питань національної політики протягом останніх тижнів було організовано чимало таборів та інших заходів для підтримки обдарованої молоді. Які результати цих заходів?

– Основний принцип полягав у тому, щоби для дітей, які під час воєнної ситуації залишилися вдома, створити можливості, аби війна якомога менше визначала їхнє життя. На Закарпатті хоча й не стріляють, але повітряні тривоги, здорожчання та невизначеність усім нагадують, що в країні війна. Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство, благодійний фонд «ҐЕНІУС» та Дитяча школа мистецтв та творчості угорського народу «Туліпан Танода» організували багато тематичних таборів для дітей та молоді, які зацікавили багатьох.

У таборах взяло участь 1180 дітей, зокрема 800 – у заходах БФ «ҐЕНІУС»». Не менш важливо, що за підтримки Угорщини 800 дітей, які завершили навчальний рік на відмінно, мали можливість відпочити в літніх таборах у сусідній країні. Із них 600 – учні угорськомовних шкіл, 200 – українці, які вивчають угорську мову як іноземну. Ця можливість також було значною допомогою для Закарпаття.

– Як навчальні заклади, зокрема інститут, посеред труднощів готуються до наступного навчального року?

– Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство влітку традиційно організувало курси підвищення кваліфікації вчителів, цього разу у форматі вільного університету ми обговорювали загальні питання. Захід відбувся під девізом «На крок ближче до Європи», оскільки ми сподіваємося, що після війни країна із часом стане членом ЄС, що і нам дасть більше свободи та простору для руху. Кожен день проходив під певною тематикою, зокрема в останній день психологи давали поради педагогам, як вирішувати образи та конфлікти, викликані війною у дітей.

Зараз ми готуємося до наступного навчального року, до нових викликів. Обов’язково хочемо розпочати з очного навчання, це просять і батьки. Водночас для цього необхідно, щоб у школах або поблизу них у радіусі п’ятисот метрів були сховища, які мають відповідати певним критеріям, – забезпечити ми також можемо за підтримки Угорщини.

Наразі 81 із 102 угорськомовних закладів мають затверджені сховища, але я сподіваюся, що до початку навчального року ми зможемо виконати умови і в решті закладів. Ми вивчаємо і питання браку вчителів, наразі 44 заклади потребують загалом 77 педагогів. Намагаємося допомогти і в цьому.

– Для закарпатців чи не найважливіше – безпека. Що потрібно зробити, щоб угорці почувалися якомога безпечніше на батьківщині, фізично та матеріально?

– Хвиля благодійництва вже спала, але проблеми насправді тільки настають. На щастя, на Закарпатті угорська громада доволі організована. Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС), наприклад, вивчає, скільки є потребуючих, вимушених переселенців. Велику роботу здійснює і Асоціація «Об’єднання прикордонних органів самоврядування Закарпаття», створена раніше з ініціативи ТУКЗ-КМКС. Організація розробила систему соціальних карток, які могли б отримувати місцеві жителі, й ця база даних може допомогти пропорційно розподіляти гуманітарну допомогу.

Потрібно максимально заощаджувати, щоби дожити до кінця року.

– Чи є ще прошарок населення, яке має таке фінансове становище, що може допомагати потребуючим?

– Допомога Угорщини має величезне значення, тому що ті, хто залишився вдома, здебільшого живуть зі своїх запасів. Більшість може забезпечити себе, долучається до організації та реалізації благодійних програм. Проте людям, які живуть у селах, людям похилого віку потрібна допомога.

– Що хвилює угорців, які залишилися вдома, в нинішній складній ситуації?

– Це і нам цікаво, тому проводиться соціологічне опитування, щоб дізнатися відповідь. Зрозуміло одне – угорці були та залишаються на Закарпатті. Скільки нас залишилося, стане відомо восени, коли нам доведеться відповідати на виклики.

– Поки не закінчиться війна, життя на Закарпатті навряд чи нормалізується. Як ви думаєте, коли настане мир, наскільки закарпатські угорці зможуть знову зміцніти?

– Це залежатиме і від того, скільки та хто з нас залишився вдома, яку підтримку ми отримуємо, насамперед, від Угорщини. Звичайно, наразі невідомо, в яких економічних, політичних, правових рамках ми будемо жити, чи стане Україна частиною Європейського Союзу. Якщо Україна прагне стати членом ЄС, їй доведеться багато чого реорганізувати, наприклад, у сфері освіти та меншин, що може надати більше простору для маневру угорцям, які тут живуть, та Угорщині, яка зможе нам допомагати.

Всі не поїдуть, а багато хто, ймовірно, повернеться додому.

– Що потрібно, щоб закарпатські угорці вийшли з найменшим програшем із війни?

– Перш за все, спокій, врівноваженість. Закарпаття – острівець миру, але під час війни всі сидять на пороховій бочці, тому слід бути дуже обачними, щоби бодай іскра не підірвала її. На Закарпатті будь-якою ціною треба зберегти мир. Важливо, щоби Угорщина і надалі нас підтримувала, було б добре, якби інформація про допомогу, яку ми отримуємо від Угорщини, доносилася до українського народу через місцеві ЗМІ. Це посприяло б встановленню ще більшого балансу в багатонаціональному Закарпатті.

magyarnemzet.hu