У Чорноголові на Иля відзначили престольний празник. Фото

Сьогодні, 2 серпня, День Іллі пророка. Свято поєднує дохристиянське вшанування бога Перуна та старозавітного пророка Іллі. У цей день у православних та греко-католицьких храмах правлять святкові Літургії. Як і в інші релігійні свята, на Иля закарпатці утримуються від важкої роботи, не працюють у полі та саду.

Греко-католицька релігійна громада села Чорноголова, що на Березнянщині, відзначає храмове свято у день пророка Іллі шість років поспіль. На празнику я була тут вперше у 2016 році. Що змінилося, що впало в око? Громада була і наразі є нечисельною. Церкву утримують всього декілька сімей. Хочу їх похвалити і сказати: «Ви великі молодці!» Храм прибраний, гарний, затишний, у ньому є необхідна утварь, ікони оздоблені вишитими рушниками.

Сьогодні на празник прийшло з десяток священиків, багато паломників з Перечина, Зарічева, Сімера, Дубринич, аби підтримати братів і сестер во хресті, розділити з ними радість, звернутися у спільній молитві до небесного покровителя і попросити у нього захистити Україну, воїнів, які боронять територіальну цілісність нашої незалежної суверенної держави.

– Раді вас вітати у нас на празнику, – пані Люба не приховує емоцій і з розпростертими руками зустрічає знайомих. Жінки відповідають взаємністю.

Історія, як з’явилася Ільїнська церква у селі, доволі цікава.14 січня 2006 року владика Мілан освятив у Лумшорах невелику дерев’яну церкву Жінок-мироносиць, що формами нагадує малі церкви ХІХ ст., які споруджували у невеликих віддалених селах. За декілька років у цьому відомому туристично-рекреаційному населеному пункті  почали зводити ще один дерев’яний храм – значно більший. 2015-го на Старий Новий рік освятили його. А попередній розібрали і перевезли до Чорноголової. Поставили на новий фундамент майже у центрі села між двома старими хатами з саману. Третього січня 2016р.  владика Мілан освятив церковцю на честь святого пророка Іллі.

Обслуговує парафію отець Олег. Він проживає із сім’єю у Дубриничах, де і має основний прихід. Від Дубринич до Чорноголової 12 км. Благо, що нарешті дорогу зробили, асфальтове полотно постелили, бо донедавна тут були суцільні вибоїни.

Після закінчення Літургії та миропомазання прочан та священиків запросили до трапези. «Не погордуйте, наготовлене скуштуйте», – припрошували  парафіяни. Пригощали піцою, бутербродами з ковбасою та сиром. Були і відбивні, котлети, м’ясні рулети. Все дуже смачно. Окремо скажу про бутерброд-кораблик: на невеликому кусочку печеного тонкого тіста нарізана кубиками ковбаса і натертий сир, для пікантності приправлено часником. Таку оригінальну закуску пробувала тільки у Чорноголові. Домашні тістечка, а їх було з десяток видів, з ягодами ожини самі просилися до рота – що гарні, та ще і дуже смачні. Усі дітки отримали по морозиву – ото було радості. Не сумніваюся, що празник вони запам’ятають і будуть згадувати, що тут давали морозиво у вафельному стаканчику.

У Чорноголові проживає 1348 чол. Багато людей працює в Ужгороді. Довіз забезпечують промислові підприємства. До обласного центру їздить і маршрутне таксі. «Гріх ся жаловати, – каже 24-річний Руслан, з яким я зустрілася на мосту через річку. – У нашому селі таке ж життя, як і в інших: хтось щось вирощує, хтось на заробітках за кордоном, хтось в Ужгороді. Школа є, амбулаторія є, магазин є, продукти, хліб привозять, сільрада є. Проблема – грибів нема, бо дощ не паде, та, як бачите, наша Лютянка зміліла. Діти зробили гать, купалися, а тепер там води жабі по коліно», – показує на купало, обкладене камінням.

У селі є дерев’яна церква Святого Миколая Чудотворця ХVІІ століття, що є пам’ятником дерев’яної архітектури, в дереві якого втілені досягнення бароко. Побувала і в ній. Про це – у наступному матеріалі.

Тетяна Грицищук, фото автора