У Мукачеві розповіли, як допомагають переселенцям та інтегрують їх у місцеву громаду.Фото

В рамках престуру Ужгородського прес-клубу у Мукачеві відбулася зустріч журналістів з представниками Мукачівської міськради: начальницею управління соцзахисту Наталією Зотовою, директором Центру громадськості і національних культур Олександром Галаєм та координатором співпраці з волонтерськими організаціями Мукачіської ТГ Олександром Шершуном . Також медійники мали змогу поспілкуватися з вимушеними переселенцями, які проживають у гуртожитках міста. 

Загалом, представники Мукачівської міськради, виділяють три хвилі прибуття переселенців. Ту, що була на початку березня, вважають найвайжчою, бо до міста почали приїздити реальні свідки бомбардувань, які найбільше потребували допомоги.

 “До нас серед ночі приїхала жінка з немовлям на руках, взута в тапки, а одягнена, в чому встигла вибігти з дому. Ми відразу надали їй усі необхідні речі, а я запропонував потримати її дитину, поки вона обирає. Дитина була загорнута тільки у рушник і мокра. Але зовсім не плакала. Тільки притулилася до мене і тихенько лежала.

Згадувати ці моменти дуже складно, але у цих людей не було тоді нікого окрім нас, ми повинні були працювати цілодобово! “,- згадує директор Центру громадськості і національних культур Олександр Галай. 

Саме у цьому закладі, з перших днів війни,  розташувався один з найбільших центр видачі та прийому волонтерської допомоги. Щодня, щоб її отримати сюди приходили близько 1000 вимушених переселенців.

Багато гуманітарної допомоги надавали з-за кордону: Угорщини, Німеччини, Словаччини та інших країн. Згодом, у Центрі оформлили близько 10 тисяч заявок на отримання грошової допомоги від ООН.  Волонтерили, в більшості,  школярі та студенти вузів. 

Що стосується роботи ЦНАПу, то за час війни там заєстрували близько 24 тисяч людей, 18 з них отримали статус

– ВПО. За неофіційною інфорамією, ще близько 10 тисяч взагалі не проходили жодної реєстрації.
“Ми відправили до Мінсоцполітики зареєстрованих заяв про отримання допомоги на 2,5 мільйони гривень, це три з половиною тисячі родин. Щодо реєстрації, то потік вимушених переселенців значно зменшився, адже зараз ми реєструємо 30-40 осіб на добу, у порівнянні з березнем – 2000 в день. Для легшої адаптації, на новому місці, ми постійно надаємо перелік доступних вакансій, аби люди могли працевлаштуватися”, –  розповідає начальниця управління соцзахисту Наталія Зотова. 

Наразі, переселенці, які залишаються у Мукачівській ТГ мають змогу, надалі, проживати у гуртожитках при Мукачівському Державному Університеті. В одному з таких сьогодні мешкають 42 дітей, в більшості з Луганської і Донецької областей. Для них майже щодня влаштовують майстер-класи, або екскурсії містом. Таким чином, діти вже непогано орієнтуються в історії Мукачева. Зокрема, Климентій з Дніпра з легкістю розповідає легенду про покровителя міста – Святого Мартина. А ще зізнається – як би добре тут не було, дуже хоче додому. “Я дуже сумую за домом і за татом. Мій тато лікар і залишився там, бо працює в опіковому центрі”,- каже хлопчик.
Чимало вимушених переселенців вже змогли повернутися до своїх будинків. Та є й такі, що лишатимуться у Мукачівський ТГ ще якийсь час. Їм, при необхідності, будуть продовжувати надавати допомогу.

“Допомога вже буде йти більш адресно. Тобто є родина, є конкретні потреби, ми будемо по можливості їх задовільняти. Окрім того, у місті працюють волонтерські центри від різних організацій, які й надалі видають гуманітарну допомогу. Ми ж, наразі, орієнтуємося вже більше на допомогу нашим військовим”,- каже координатор співпраці з волонтерськими організаціями Мукачіської ТГ Олександр Шершун.

                                                   Ірина Грабко