Перечинська служба зайнятості допомагає переселенцям працевлаштуватися

Працівники Перечинської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості допомагають працевлаштуватися внутрішньо переміщеним особам, які знайшли тимчасовий прихисток на Перечинщині. Про роботу районної служби зайнятості в умовах воєнного стану кореспондентці «Карпатського об’єктива» розповіла директорка Івана Суворова.

– Іванно Василівно, нашу розмову пропоную розпочати з теми про переселенців. Чимало людей із різних регіонів України знайшло тимчасовий прихисток на Перечинщині – понад три тисячі. Чи багато в пошуку роботи, скільком допомогли працевлаштуватися?

– Якщо говорити мовою цифр, то ситуація така: до нас звернулося понад 60 осіб з числа переселенців. Дехто прийшов один раз, шукачу роботи ми надали інформацію, яка його цікавила, проконсультували, зв’язали з відділом кадрів, скоординували. Працевлаштували 8 безробітних. Це жителі Дніпропетровської, Херсонської, Запорізької, Одеської, Київської, Харківської областей. Одна жінка працює швачкою на місцевій фабриці, одна – бухгалтером у лікарні, троє пішли на хімзавод, двоє шиють заготовки для спортивного взуття, двоє стали до роботи в психоневрологічному інтернаті.

Разом зі спеціалістами інших державних установ, правозахисних організацій проводимо семінари, інформаційну діяльність серед переселенців. На сьогодні було вже 14 виїзних заходів у кожному місці, де густо проживають ВПО. Це – садки, школи, будинки культури та інші державні заклади. У цих заходах узяло участь 180 осіб.

– Які настрої в людей, котрі, рятуючись від війни в рідній країні, знайшли тимчасовий прихисток на Перечинщині?

– Настрої в них різні. Чимало в очікуванні, що війна закінчиться і вони повернуться додому, де продовжать трудову діяльність у своїх колективах, у рідних містах. Приміром, розповім такий випадок. Ми домовилися з керівником швейної фабрики про працевлаштування однієї жінки. Під час тижневого стажування до неї придивлялися, вона старалася, її взяли. Попрацювала два дні, потім на роботу не вийшла – склала валізи й повернулася із сім’єю додому на Київщину.

Є люди, які бажають іти працювати, залишитися в нашому краї, орендувати житло. Є категорія таких, яких нічого не влаштовує, не цінують, вважають, що для них тут має бути все і зразу, до того ж на найвищому рівні. Та правді бути: волонтери, закарпатці, благодійні фонди проводять велику роботу, намагаються допомогти всім чим можуть.

Є люди, які дякують за все, щасливі, що мають прихисток, отримують продукти, одяг, харчування. Прийшла до нас жінка з Бучі. Почалася повітряна тривога, вона перелякалася, бо пережила бомбардування. Ми заспокоювали її, дали краплі корвалолу. Безмежно дякувала.

Так, заспокоюючи цих людей, ми інколи самі плачемо разом з ними, співчуваємо, бо розуміємо, що вони пережили жахи війни, окупацію, дехто втратив рідних. Намагаємося допомогти та підтримати добрим словом, порадою. За потреби надаємо і юридичні консультації, а також звертаємося до наших соціальних партнерів, щоб разом допомогти цим людям.

Є проблеми із чоловіками призовного віку. Вони розуміють, що якщо офіційно підуть на роботу, то їм треба ставати на облік у військкомат. Кількох з такої категорії ми скерували до роботодавців, але вони не повернулися до нас із результатом, тобто на роботу йти не захотіли.

Шукачів роботи ознайомлюємо з вакансіями, умовами праці, заробітною платою. Багатьох не влаштовує низький рівень зарплати. На попередньому місці людина отримувала 20 і більше тисяч гривень. У Луганській та Дніпропетровській областях України більше розвинені галузі промисловості та металургії, тому там і зарплати високі. Дивуються, що ми працюємо й живемо на такі низькі заплати, ростимо і вчимо дітей, облаштовуємо свій побут. Мінімальна заробітна плата по Україні станом на сьогодні – 6,5 тис. грн, а середня по Закарпатській області – близько 10–12 тис. грн. Її пропонують у промисловості та на виробництві.

Зверталися до нас одесити, які працювали на судноплавному заводі. Це корабельна галузь. Щось запропонувати таким фахівця ми не в змозі, бо не дозволяє специфіка нашого регіону.

– Які проблеми виникають в обслуговуванні людей з інших регіонів України?

– Наприклад, приходять до нас переселенці з Луганської або Донецької областей, пред’являють трудову книжку, а там… У 40 років жінка має рік стажу. Чоловіку 47 років, стажу два роки. Можливо, працювали нелегально, тобто податки до бюджету України не сплачували, а на допомогу по безробіттю претендують. Явище не масове, але таких випадків чимало. У нас таке, щоб у 40–50 років закарпатець не мав трудового стажу, зустрічається вкрай рідко.

– Чим керується служба зайнятості, коли звертається шукач роботи?

– Чинним законодавством, зокрема законами «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Обов’язково враховуємо статтю 46 першого з них щодо терміну «підходяща робота». Тобто повинні підбирати її за такими критеріями: заробітна плата за останнім місцем роботи, освіта та досвід роботи, а також транспортна доступність. Якщо людина має вищу освіту, ми не можемо направляти її на низько кваліфіковану роботу. У відділі кадрів підприємства з’ясовуємо, чи є довіз із того чи іншого населеного пункту. Наприклад, заводи «Ядзакі», «Джейбіл», торговий центр «Дастор» мають довіз.

– Вони звільнилися з попереднього місця роботи?

– Є дві категорії переселенців: звільнені особи й ті, що не встигли звільнитися або перебувають у відпустці без збереження заробітної плати. Усім надаємо послуги в межах чинного законодавства. Наразі статус безробітного одержали 9 осіб з числа ВПО, 7 вже отримують допомогу по безробіттю.

– Скільки загалом осіб перебуває у вас на обліку, чи спостерігається плинність кадрів під час війни?

– Станом на 16 травня на обліку було 128 осіб. З початку війни спостерігається плинність кадрів. Вона викликана тим, що багато місцевих чоловіків призивають до лав ЗСУ або в тероборону. Тому в роботодавців виникають термінові потреби в укомплектуванні кадрів, особливо в таких ринкоутворюючих підприємств, як «Перечинський лісохімзавод», «Самвер», «Індустрія деревообробки», яким потрібно забезпечити безперебійне виробництво. Вони співпрацюють із нашою службою, і ми підбираємо їм тих осіб, які перебувають у нас на обліку. Також зауважу, що декілька чоловіків із числа безробітних пішли до лав ЗСУ, тепер на передовій захищають Україну від російських окупантів.

Наразі є вільні вакансії прибиральників території, операторів поштового зв’язку. Торгові заклади, магазини запрошують на роботу касирів, продавців. Виробнича галузь району потребує верстатників деревообробних верстатів, дробильників, укладальників-пакульників, пилкоправа, а також механіків.

– Що нового додалося в роботі служби зайнятості під час війни?

– Кабінет Міністрів України від 20 березня прийняв Постанову «Про затвердження Порядку надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні». Наша філія надала компенсацію вже чотирьом роботодавцям за п’ятьох працевлаштованих осіб. Роботодавцям вигідно брати на роботу таку категорію осіб, оскільки отримають компенсацію за перші два місяці роботи таких осіб по 6,5 тис. грн.

– На вашу думку, який головний критерій у пошуку роботи під час війни?

– Однозначно це бажання працювати і бути корисним для своєї країни. Маємо приклади із тимчасово окупованих територій: люди працюють на сільськогосподарських роботах під свист куль, ризикуючи своїм життям, сіють зернові культури, аби українці мали на столі хліб.

– Дякую за змістовну розмову та корисну інформацію для читачів «Карпатського об’єктива».

Тетяна ГРИЦИЩУК