У Перечині під час повітряної тривоги у церковні дзвони б’ють 20 хвилин

У Перечині під час повітряної тривоги звучить тривожна сирена і лунають церковні дзвони. У дзвони б’ють 20 хвилин.

Дзвіниця з старовинними дзвонами знаходиться на території православної церкви на пагорбі. Наразі церківник Іван Іванович перебуває в лікарні, де поправляє здоров’я. Сигнали тривоги містянам та вимушеним переселенцям подають його помічники, паламарі, які перейняли науку дзвоніння на богослужіння та у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Це троє молодих перечинців, яким 16, 17 та 19 років. Наймолодші – Олександри, найстарший – Юрій Кирлик. По телефону домовляюся з ним про зустріч. У центральний скверик міста приходить худорлявий юнак середнього зросту, скромний, трохи сором’язливий. Думала побачити дядька, бо ж для того, що бити у дзвони, треба силу.

– У понеділок, 21березня, близько 16 години ішов до храму, щоб усе приготувати до Великої вечірні. Пролунала сирена. Отець Володимир сказав бити у дзвони. Частина прихожан, які йшли на Вечірню, побігли в укриття, а частина зайшла до храму, – розповідає хлопець.

Вчора, 22 березня, о сьомій ранку про небезпеку одночасно сповіщала сирена і церковні дзвони. Таке почула вперше у своєму житті. Стало страшно від самих звуків. За кілька хвилин звуки сирени стихли, а церковні дзвони ще лунали 20 хвилин.

– Я піднімався до храму, щоб усе приготувати до богослужіння з нагоди свята 40 святих. Священик зателефонував мені і сказав дзвонити. Відкривши дзвіницю, почав сам, невдовзі підійшли хлопці, – каже.

Питаю, чи важко бити у дзвони 20 хвилин і чи страшно.

– Не тяжко, бо є досвід, дзвоню вже чотири роки. Але мало страшно, думаю, що буде далі, – ніяковіє. – Цей страх долаю швидко, опановую себе, бо розумію, що людей треба сповістити про небезпеку. Наші люди знаю, що тривале дзвоніння лунає у разі небезпеки, надзвичайної ситуації. Вставляю навушники, щоб не глушив звук дзвонів.

Вчора о 15.20 знову була повітряна тривога – звучала сирена і лунали церковні дзвони.

Хлопець усе напоготові, робить важливу справу в умовах воєнного стану, ризикуючи своїм життям та здоров’ям. Батьки та бабуся з дідусем можуть пишатися своїм сином, онуком. А перечинці, як то кажуть, повинні знати своїх героїв.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора