З вірою в перемогу волонтери плетуть маскувальні сітки та роблять «кікімори»

Українці – сильні духом. Війна не роз’єднала, а згуртувала людей, які не впадають у відчай, а понад усе вірять у перемогу над агресором і намагаються всіма можливими способами її наблизити, допомогти нашим мужнім захисникам та захисницям, що боронять країну від російської орди.

Кожен робить свій посильний внесок у спільну справу: допомагає армії, піклується про переселенців, хтось тримає так званий у народі «кулінарний» фронт, а хтось плете маскувальні сітки. Пліч-о-пліч працюють освітяни, студенти, школярі. З рибацьких тенет та тканини вони виготовляють плетиво, яке через волонтерів відправляють нашим захисникам – бійцям 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

«Минулої п’ятниці ми відправили маскувальні сітки різних розмірів. Долучилися волонтери з навчальних закладів, старостинських округів. Тепер є потреба в «кікіморах» – маскувальних костюмах. Вивчаємо специфіку їхнього створення, закочуємо рукава й беремося за роботу, а ще дякуємо адміністрації закладу за надане приміщення та всіляку підтримку», – ділиться координаторка волонтерської групи з плетіння маскувальних сіток Анна Савляк.

Окрім хустян, активно долучаються переселенці з інших регіонів України, які знайшли тут прихисток від війни. Так, з першого дня створення групи працює пані Олена. Жінка приїхала із Житомира до Хуста 26 лютого. Покинула рідне місто разом із мамою та дітьми, рятуючись від вибухів. Дізнавшись про спільноту, відразу приступила до роботи й не пропустила жодного дня. Працює з 10-ї до 17-ї години, не покладаючи рук, адже каже, це найменше, чим може допомогти нашим захисникам.

«Ми плетемо не просто сітки, а обереги. У них – наша любов і турбота про захисників. Від щирого серця вірю, що вони вбережуть наших воїнів. Я хочу бути корисною для нашої армії. Адже це теж, хай маленький, але внесок у велику перемогу над загарбником», – розповідає пані Олена.

Поруч із жінкою працюють мама й тітка. У донечки розпочалося дистанційне навчання, тож допомагає у вільний від уроків час.

Своїми думками ділиться студентка Ольга: «Ми до останнього не вірили, що таке можливо. Були приголомшені звісткою про вторгнення російських окупантів в Україну. Відразу почала думати, де я можу стати корисною для своєї країни, чим допомогти. І відповідь прийшла. Розумію, що це малесенький внесок, але він мені під силу і від цього хоч трохи спокійніше на душі, бо я не можу сидіти вдома склавши руки, коли на рідній землі така біда. Разом із подругами плетемо з добрими помислами й побажаннями воїнам повернутися живими та неушкодженими».

Загалом плетіння маскувальної сітки − нескладне заняття, але вимагає посидючості й часу. На виготовлення одного полотна йде від кількох годин до кількох днів − залежно від кількості учасників процесу, заготовлених матеріалів тощо.

За словами координаторки пані Анни, люди активно відгукнулися на заклик приєднуватися до групи з плетіння. Почали зносити рибальські сітки й тканини темних кольорів. Тканину найчастіше приносять з дому, купують у секонд-хенді або забирають обрізи в ательє. Головна вимога до матеріалу − його натуральний склад, щоб моментально не спалахував і не плавився під час горіння. Колірна гамма полотна залежить від сезону. Нині волонтери плетуть з тканин природних відтінків: зелених, хакі, коричневих тощо.

Наразі групи зменшилися, адже люди вийшли на роботу, в студентів розпочалося дистанційне навчання. Однак майстрині не припиняють роботу – завжди на місці й готові роз’яснити, показати й навчити всіх охочих процесу виготовлення, бо для армії сітки − витратний матеріал, який потрібен повсякчас. Тож доєднатися до групи може будь-хто. Адже допомога потрібна завжди.

У єдності – наша сила. І корисна справа кожного, навіть у тилу, наближає перемогу. А перемога обов’язково буде, бо з нами Бог і за нами правда! Все буде Україна!

Богдана КЛЕКНЕР