«Щоденно плетемо сітки для наших захисників на фронті…»

Абсолютний мобілізаційно-волонтерський бум буквально накрив кожен населений пункт нашої держави. І, все для того, щоб допомогти власним Збройним силами у боротьбі з Росією, яка підступно напала на Україну.

Ужгород, як обласний центр Закарпаття за останні дні фактично перетворився на вулик, де перемішалося все – посилені патрулювання правоохоронців, черги до військкоматів та укомплектування територіальної оборони, волонтери різних напрямків та переселенці, які щодня буквально тисячами наповнюють наше місто.

Вже зайняті всі готелі, хостели, приватні садиби, практично заповнені студентські гуртожитки, безліч людей забрали до себе додому самі містяни. І так відбувається не тільки в Ужгороді, бо практично кожне закарпатське містечко чи село вже волонтерить у міру своїх можливостей, а часто і більше, чим дивує не тільки себе, а й надихає всіх навколо.

Ужгородські волонтери давно зарекомендували себе, адже вони з самого початку агресивних дій Росії у 2014 році активно включилися допомагати українській армії та переселенцям. І, одним із таких прикладів є, зокрема, відомий на всю Україну «Рух підтримки закарпатських військових».

Також вже багато років колосальну роботу було пророблено Волонтаріатом Ужгородського національного університету. Зокрема, наразі у кількох його приміщеннях створені опорні пункти для прийому біженців, збору благодійної допомоги, поселення переселенців, а також постійного плетіння маскувальних сіток для фронту.

Саме про це нам детальніше погодилася розповісти відома громадська активістка та волонтерка Волонтаріату УжНУ, а за основним місцем роботи доцентка кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій та директорка Центру сталого ровитку Ужгородського національного університету Ганна Мелеганич.

«Як все розпочалося? Як ви організували свою роботу?

Чесно кажучи, ми постійно задіяні в роботі, бо волонтерська підтримка потрібна завжди. Проте, після вторгнення Росії в Україну, 24 лютого, ми мусіли терміново скорегувати свою роботу. Сам Волонтаріат УжНУ вже існує понад три роки і багато разів був ініціатором, координатором та реалізатором різних благодійних та волонтерських проєктів. Крім цього, ми всі знаємося між собою і тому добре комунікуємо. До прикладу, одні волонтери зорієнтовані на допомогу нашим військовим, а дехто більше «спеціалізується» на переселенцях.

У нас так вийшло, що ми поєднуємо ці два напрямки. Як бачите до нас і різні речі приносять щоденно, які ми тут сортуємо і вже далі направляємо за потребою на конкретну локацію. Взагалі список наших «потреб» змінюється час від часу, але деякі речі ми завжди раді бачити. Особливо цінуємо спальні мішки, каремати, теплі шкарпетки, термобілизну, взуття, яке можна використовувати у військових та екстремальних умовах. Дуже раді будемо і павербанкам, ліхтарикам, в тому числі і налобним, батарейкам. Також потрібні балаклави та біноклі. А якщо є військові амуніція, то це взагалі супер! Люди приносили і подушки та ковдри, рушники, теплий одяг, їду, консерви, сухі супи типу «Мівіна», одноразовий посуд.

Ви постійно плетете маскувальні сітки? Чому і як це робиться?

Вже з перших днів ми почали плести маскувальні сітки. І ми постійно шукаємо «компоненти» до них. Особливо цінуємо сітки, що використовуються для риболовлі, бо вони самі по собі легкі, тоненькі, міцні і непримітні. Саме на них добре «в’яжеться». Приносили нам і сітки з футбольних воріт, але вони дуже важкі, світлого кольору, та ще у дуже великі «кубики». Вони нам не підходять.

До речі, в якості невеличкого оголошення скажу, що ми дуже раді будемо, якщо закарпатські рибалки будуть приносити нам сітки, навіть вже користовані, повірте, ми наведемо з ними порядок. Ось, якраз пару днів тому мали таку, і все гарно зробили.

Крім цього, нам постійно приносять різний одяг, який ми сортуємо, при цьому відбираючи майки, блузки, сорочки та інші речі зеленого, оливкового, коричневого, сірого і чорного кольорів. Ці кольори практично ідеальні для маскування. Бувають навіть майки кольору хакі. Це взагалі добре. Для цієї справи не підходить яскраве забарвлення, або одяг якимись відблискуючими елементами. Але і плести треба вміти, щоб дійсно виходило маскування. Проте, всі хто приходить, дуже швидко навчаються і дуже добре справляються.

Як бачите у нас тут ціла система розроблена: одні сортують і перебирають одяг та інші речі, інші розривають чи розрізають одяг підходящих кольорів на смужечки, далі їх переносять до самих сіток. Тут ми маємо дві локації і за допомогою драбин та інших «інструментів» закріплюємо сітки, а далі починається плетіння.

Хто може допомагати у цьому процесі?

Допомагати може будь-хто, адже головне тут бажання. Як бачите, задіяні люди абсолютно різного віку. Поряд можуть стояти вчорашні студентка та її викладачка з науковим ступенем, багато людей взагалі самі приходять щоб допомагати. До слова, ми працюємо щодня десь до 18.00-19.00. Сьогодні думаю, що завершимо швидше, бо на 18.00 має бути тренувальна сирена. Тому, думаю, що завершимо десь коло 17.00. На вихідних працювали досить інтенсивно і змогли «виплести» сітку на 80 метрів у довжину і понад 3 метри у ширину, але з двох окремих частин. Це велика робота.

Зазвичай за день працює по кілька десятків волонтерів та бажаючих допомогти. На минулих вихідних було більше – десь коло сотні. Тому, всі хто хоче допомагати, приходьте, ми будемо вам раді.

Бачу, що переважно тут працюють жінки та дівчата? Чи долучаються чоловіки до допомоги?

Так, звичайно. Але більшість чоловіків задіяні в іншій роботі. Зокрема, коло «Совиного гнізда», там постійно завантажується і розвантажується різна допомога. А це важкі контейнери, коробки чи сумки. Тому, на мою думку, кожен працює там, де може принести найбільшу користь. Але і у нас багато викладачів, студентів та й тих, що не мають відношення до університету працюють. Адже у нас теж є важкі речі, до прикладу величезні драбини, які потрібно постійно пересувати для роботи, також переносити важкі вже відсортовані коробки чи сумки.

Я бачив у вас поряд на столику цілу піраміду бутербродів і термоси. Це для перекусів?

Так. Кожен може підійти і взяти собі щось. Ми спеціальні нічого не готуємо, бо на це немає часу, але завжди маємо що поїсти. Люди самі постійно щось приносять: ті ж бутерброди, тістечка, інші смаколики, яблука. Сьогодні, наприклад, нашим «гастрономічним» меценатом виступила кухня ректорату. Дівчата приготували все із серцем, бо ми дуже смакуємо. Також маємо каву і чай. Вчора була одна гарна дівчина з музичною колонкою, то ми «в’язали» під музику, ще й самі пісень співати. Було дуже класно!».

Розмовляв

Юрій КОПИНЕЦЬ