У Мукачеві вшанували пам’ять жертв сталінських репресій

21 листопада мукачівці зібралися біля пам’ятної дошки, розташованої у дворі палацу князів Ракоці, для вшанування пам’яті жертв так званих «маленьких робіт», подій 77-річної давнини.

До присутніх звернулася очільниця Мукачівського осередку Товариства угорської культури Закарпаття Ержебет Корольова. Вона пригадала історичні події листопада 1944 року, коли чоловіків віком від 18 до 50 років, угорців та німців, вивезли із Закарпаття до трудових таборів, звідки багато хто не повернувся вже ніколи, а ті, хто поверталися, були хворі та зламані. Винних у цьому злочині не покарали, не реабілітували і тих, кого вивезли у табори смерті. «У влади завжди є способи представити свої руйнівні наміри під гарними гаслами, і сьогоднішні часи – також не виняток. Змінити минуле ми вже не можемо, але зберігати пам’ять – наш обов’язок, ми повинні говорити про це щоразу при нагоді!» – підкреслила Ержебет Корольова.

«Із Закарпаття в листопаді 1944 року на так звані «маленькі роботи» вивезли близько 30 тисяч чоловіків, переважно угорської та німецької національностей, з першої хвилини було зрозуміло, що Радянський Союз – імперія брехні, де страждання бачили меншою мірою, результати – більшою, а реальність завжди прикрашалася», – зазначив у своїй промові консул Генерального консульства Угорщини у м. Ужгороді Томаш Беззеґ. «Моє покоління навіть не уявляє, які випробування випали на долю наших дідів. Водночас старші люди, які повернулися з ГУЛАГу, ніколи не мали на меті познайомити нас із ними. Ті, хто вцілів, завжди говорять про важливість віри та надії, національної ідентичності, честі та прощення. Завдання нашого покоління – ніколи не допустити, щоб заслуги наших предків були втрачені», – наголосив дипломат.

Сумні історичні події пригадали під час виступу директор комунальної установи «Центр громадськості та національних культур» Мукачівської міської ради Олександр Галай, а також почесний голова Закарпатської угорської асоціації скаутів, педагог, краєзнавець Бейла Попович, котрий торкнувся, зокрема, передумов цього трагічного моменту в історії.

Водночас, окрім важливості збереження пам’яті про минуле, Бейла Попович звернув увагу й на інше: люди, які після поневірянь повернулися з таборів, не зализували рани, а продовжували життя та будували майбутнє. Вони та їхні родини навчили нас думати та молитися угорською. Саме вони, ризикуючи своїм життям, вибороли право мати угорську шкільну систему. «Ці вчинки були тими визначальними речами, через які ми можемо зараз стояти тут і вшановувати їхню пам’ять угорською мовою», – підкреслив він.

Після виступів присутні долучилися до спільної молитви пастора реформатської церкви Даніеля Гулачі та настоятеля римо-католицької парафії Іштвана Поганя, затим поклали вінки та квіти до меморіальної дошки.

CsA/Kárpátalja hetilap