Як жінка в ужгородській маршрутці роздавала кримську наречену

Сьогодні я стала свідком зворушливої історії.

Ужгород. Автобусна зупинка біля училища культури. Післяобідня пора. Разом з іншими пасажирами заходжу в маршрутку за №14. У середині салону сидить жінка пенсійного віку, тримаючи в руках оберемок неймовірно красивих квітів. Салон заполонив ніжний аромат. Такі квіти побачила вперше в житті: тендітні білі пелюстки помережані ніжно-ніжно зеленим, а ніжно-ніжно зелені листочки оперезані білим обідком.  

-Вражаюча квітка. Як називається? – не стримавши емоцій, звернулась я до господині.

-Кримська нєвеста, – відповіла жінка.

Я стала розпитувати про квітку.

-Посіяла на дачі у Нижньому Солотвині, виростила, несу до церкви, – розповіла.

-Нєвеста, кажете? Дайте, будьте добрі, одні гілочку, я подарую своїй жінці – їй буде приємно, – звернувся з проханням сивочолий чоловік у картатій сорочці, який сидів позаду квітникарки.

-І мені, будь ласка. Двічі виходила заміж, може завдяки квітці стану молодою втретє. Може ня візьме якийсь дід і будемо щасливо жити на старі дні, – не то серйозно, не то жартома каже жінка з каштановим волоссям до плеч. Стоїть, бо місць нема. Виглядає на років 57.

Господиня відламала три гілочки: одну простягнула чоловікові, а дві – жінці.

На зупинці біля православного собору вийшла. На її місці присіла жінка з двома гілочками кримської нареченої.

-А вам не дали? – питає мене. – То я дам вам одну гілочку. Мені для настрою досить і однієї, – тут же простягає мені.

У пошуковику не знайшла такої неймовірно гарної квітки.

Описую цю історію і милуюсь нею.

Як мало потрібно людині щастя.

І як мало потрібно зробити, аби декількох людей ощасливити і показати витвори природи-чарівниці.

Тетяна Грицищук, фото автора