Як у Чорноголові відзначили перший престольний празник у день пророка Іллі

У селі Чорноголова Великоберезнянського району 2 серпня цьогоріч уперше відзначили храмове свято у день святого пророка Іллі.

Приїхало з десяток греко-католицьких священиків Перечинщини, прочани з району, і навіть з Ужгорода, аби розділити радість з братами і сестрами во хресті. Місцевих прихожан було дуже мало (про це трохи згодом). Божественну літургію очолив декан Перечинського деканату отець Мирослав Рябінчак. І хоча церква знаходиться на території Великоберезнянського району, але підпорядковується Перечинському деканату Мукачівської греко-католицької єпархії.

Історія, як з’явилася церква у селі, доволі цікава. 14 січня 2006 року владика Мілан освятив у Лумшорах невелику дерев’яну церкву Жінок-мироносиць, що формами нагадує малі церкви ХІХ ст., які споруджували у невеликих віддалених селах. За декілька років у цьому відомому туристично-рекреаційному населеному пункті почали зводити ще один дерев’яний храм – значно більший. Торік на Старий Новий рік освятив його владика Ніл. А попередній розібрали і перевезли до Чорноголової. Поставили на новий фундамент майже у центрі села між двома старими хатами з саману. 3 січня владика Мілан освятив храм на честь святого пророка Іллі. Наразі прихожанами церкви є тільки п’ять сімей. Щонеділі, щоп’ятниці та у релігійні свята приїжджає сюди настоятель Дубриницького храму Успіння Пресвятої Богородиці отець Олег з дяком Юрієм, аби відправити Службу Божу. А це 12 км у один бік дорогою, яка місцями у суцільних вибоїнах.

У селі є дерев’яна церква Святого Миколая Чудотворця ХVІІ століття, що є пам’ятником дерев’яної архітектури, в дереві якого втілені досягнення бароко. Підпорядковується Московському патріархату. Сьогодні святиня була зачинена, бо празник у сусідньому селі, то вірники пішли туди. У селі проживає 1348 чол. У нашій розмові 72-річна Анна, яка стояла біля своєї хати і слухала Службу Божу, сказала, що у їхньому селі не дуже ходять до церкви. «До церкви у нас не дуже ходять. Я не ходжу, бо ноги ня болять. Тепер у греко-католицьку ходить дуже мало людей, але думаву, що буде ходити більше, бо дуже файно там ся молять. Піду дись і я, бо туй ми пройти п’ять метрів», – поділилася планами жінка.

Після закінчення літургії та миропомазання прочан та священиків запросили до трапези. На двох довгих столах просто неба були відбивні, котлети, м’ясні рулети, ковбаски, бутерброди з ковбасою, в окремому посуді – салат з помідорів. Усі звернули увагу на цікавий бутерброд: на невеликому кусочку печеного тонкого тіста нарізана соломкою ковбаса і натертий сир, для пікантності приправлено часником. Оригінальну закуску спробували майже всі, бо нове завжди цікаве, а у цьому випадку – ще і смачно. Тістечка, а їх було аж шість видів, – смачні-пресмачні – пальці оближеш. Із напоїв – мінеральна та солодкі води. Була також і кава, бо ж яка закарпатська гостина без цього ароматного десерту?.

– Будьте такі добрі, беріть їжте, бо то все скисне, та шкода. Поцінуйте наш труд, – припрошує жінка років 60 у хустці, несучи чергову тарілку м’ясного до столу.

– Дуже багато наготували. І все таке смачне. Великі громади не є такими згуртованими, а тут ще і громади як такої нема, а все так організовано. Там, де мало людей, там порядок, – розмовляють між собою вірники.

Тетяна Грицищук, фото автора