Закарпатський митець Михайло Белень святкує 70 років

19 травня свої 70 років святкував видатний закарпатський митець Михайло Олексійович Белень. Про його життя і творчість, звичайно, можна писати величезну книгу. Переконаний, така й буде написана, колись, у майбутньому, а може і не одна… А у цій невеличкій статті спробуємо хоча б коротко розкрити нашим читачам багатогранну особистість великого закарпатця, котрий, я впевнений, заслуговує бути серед класиків українського мистецтва.

Михайло Белень – відомий в Україні та далеко за її межами закарпатський скульптор, графік, медальєр, живописець, науковець та публіцист. Чоловік не менш відомої художниці Магдалини Белень-Пуглик. Заслужений художник України (2002). Лауреат Національної премії ім. М. Островського (1989), лауреат обласної премії ім. Д. Вакарова. Член Національної спілки художників України (1984), Національної спілки журналістів (1996) та Національної спілки дизайнерів (2006).

Народився він у 1951 році, у невеликому селі Лісковець (Ляховець) на Міжгірщині. З 1967 по 1971 рік навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва у Івана Гарапка, Василя Свиди, Вільмоша Береца, Іллі Чепи. Із 1977 по 1983 продовжив навчання у Київському державному художньому інституті, де його вчителями з фахових дисциплін були такі відомі особистості, як Василь Бородай, Валентин Борисенко, Іван Макогон, Валентин Швецов. Аспірантуру Михайло Белень проходив протягом 1986 – 1989 рр. у академічних майстернях Академії мистецтв СРСР під керівництвом Василя Бородая.

За 49 років творчої і громадської діяльності Михайло Белень створив 24 пам’ятники, 87 меморіальних дошок, 20 гербів населених пунктів Закарпаття. У творчому доробку понад 500 медалей, 30 живописних (пейзажних, тематичних) творів, 970 малюнків, ескізів, проєктів, графічних ілюстрацій до академічних видань. Написав і видав 5 книг та десятки наукових праць.

Його твори зберігаються у 38 музейних закладах України, Італії, Франції, Ватикану, Словаччини, Росії, а також у найбільших приватних нумізматичних колекціях світу.

Доктор мистецтвознавства. Академік Української академії оригінальних ідей. Заслужений художник України. Голова Закарпатської обласної організації Національної спілки дизайнерів України. Викладач історії світового мистецтва, письменник, журналіст, священник, меценат, видавець… Свого часу був популярним викладачем в УжНУ. До речі, він же автор відомого горельєфа публіцисту Михайлу Бабидоричу, ідею створення якого запропонували студенти відділення журналістики.

Михайло Белень найбільш повно розкрив свій талант у скульптурі, монументальних роботах. І хоча його вважають прихильником академізму, все ж присутнє в митця авторське бачення, яке доповнює класичне відтворення, додає йому особливості, унікальності.

Як художник і творець галереї портретів видатних історичних діячів Закарпаття, а також загальнонаціональних героїв, відомий тим, що перед початком створення художнього образу проводить величезну науково-дослідницьку роботу. Фактично митець намагається якомога глибше пізнати свого героя, аби відтворити у його образі кожну дрібну деталь унікального характеру, долі та внутрішнього світу, страхів, страждань, надій і сподівань…

«Коли мені замовляють пам’ятну дошку, мушу вивчити наявні джерела про цю людину, особливо іконографічні. Людина і культура, політика, громадська діяльність – коли аналізуєш всі аспекти, починає визрівати образ, уявлення, як хочу показати глядачеві цю особистість, хто вона така. Потрібен збірний і водночас вибірковий образ. Переношуся в певну епоху: складну людину я, митець, маю прочитати. Намалювати портрет можуть мільйони художників, а щоб створити ваш (саме ваш!) образ – таких одиниці. Це як у поезії: зі ста віршів про весну лише один видасться найкращим, бо хтось зуміє сказати так, як ніхто інший. Створюючи художній образ, митці, вважаю, спілкуються з небесами», – розповів Михайло Белень в одному зі своїх інтерв’ю.

Ще будучи молодим скульптором, Михайло Белень на замовлення виконкому Закарпатської обласної ради створив серйозну галерею героїв праці та трударів. «Від цих трударів у розмовах я почув і занотував такі історичні факти-події й народні прадавні бувальщини, яких ніде не прочитаєш, в жодному виданні чи часописі. Якщо коротко, про кожного із них можна писати повість».

Подекуди процес дослідження того чи іншого персонажу затягується на роки, а відтак у Михайла Беленя назбирався безцінний багаж знань, а також архів надзвичайно цінних та цікавих історичних матеріалів. Тому митець відомий ще й тим, що ввів у науковий обіг чимало унікальних матеріалів з історії Закарпаття і продовжує свої наукові пошуки й сьогодні. Більше того, поспілкувавшись із ним хоч хвилину, розумієш – це справжній фанат Закарпаття – свого рідного краю. Про нього він може говорити годинами, при цьому його очі не перестають горіти, як у закоханого юнака.

Любов до рідної землі червоною ниткою проходить через увесь його творчий доробок. Він, як ніхто інший, розуміє душу закарпатця, дух цієї землі та її неповторну тисячолітню історію. Через його твори кожен із нас може сприйняти й відчути цю закодовану в багатьох поколіннях особливу філософію буття.

У чималому творчому доробку Михайла Беленя майже три десятки пам’ятників, з яких особливо помітні Олександру Духновичу в Ужгороді, Тарасові Шевченку в Мукачеві, легендарному листоноші Федору Фекете в Перечині, угорському поету Шандору Петефі в мукачівському замку «Паланок», художникові М. Мункачі (Мукачеве, 1994), «Розірваний лист», присвячений євреям – жертвам гітлерівців (Ужгород, 1994), загиблим міліціонерам Закарпатського УВС (Ужгород, 1997) та інші. Серед сотень медалей його авторства більшість присвячена видатним діячам історії, науки та світової культури. Також розробив понад 80 меморіальних дошок, встановлених у пам’ять відомих постатей минулого нашого краю: єпископам Андрію Бачинському та Теодору Ромжі, президенту Карпатської України Августину Волошину, художникам Йосифу Бокшаю, Адальберту Ерделі, Федору Манайлу, Гаврилові Глюку та багатьом іншим видатним особистостям нашого краю.

Окрім того, Михайло Белень є блискучим графіком. Так, серія його графічних робіт «Етнографія Карпат» – це цінний науковий матеріал етнографічного характеру, який зберігає історію, архаїку, частину тих речей, якими користувалися бойки, лемки, гуцули, передає дух предків, їх ідейний світогляд. Із етнографічних робіт майстра виринає серія графічних філософських композицій «Людина – Світ Душі – Всесвіт», яка розкриває автора як художника – філософа, котрий намагається розгадати глибинну сутність життя.

Михайло Белень уперше на Закарпатті проілюстрував життєвий шлях Тараса Шевченка та Олександра Духновича у графіці. Він є автором понад 40 портретів князів та гетьманів України. Написав цілий ряд цікавих книг: «Смерековий хрест» (1995), комплект графічних листівок «Тарас Шевченко» (1997), «Карпатська Україна у портретах» (1998), «Скарби предків» (2000), «Олександр Духнович» (2003).

Цікаво, що в роки свого юнацтва Михайло Белень мріяв бути живописцем, брав участь у всесоюзних виставках. Багато малював у техніці акварелі й пастелі. Однак згодом, уже у процесі бурхливої творчої діяльності, на повну розкрив свій талант саме як скульптор. «Це сталося ніби спонтанно, – пригадує митець, – ще у студентські роки. Тоді ж захопився й історією мистецтва».

Журналісти не раз питали Михайла Беленя, чи не важко займатися стількома справами одночасно: скульптор, графік, науковець, публіцист, письменник… На що митець відповідає просто: «Це потреба! Якщо художник не буде любити театр, літературу, музику, він не художник. Все, що творить духовний світ людини, – це є потреба. А як ти зумів вкласти себе у свою епоху – ось що важливо. Тоді той, хто прийде наступним, буде вчитися на тобі або використовувати тебе як один із етапів, ти можеш стати для нього етапом».

І наостанок ще один цікавий штрих про кохання із біографії відомого митця. Дружина Михайла Беленя Магдалина – також відома художниця – кераміст, заслужений художник України, член НСХУ. Вони народилися в один рік та щасливо живуть і творять разом ось уже багато літ. На запитання, чи не затісно двом великим митцям в одній хаті, Михайло Белень із посмішкою відповідає: «Ні. Я ніколи не обтяжую її рутиною побуту, а навпаки – спонукаю до творчості. Твоя робота – творити, – завжди кажу їй».

Руслан ФАТУЛА