Лікар розповів про критичну ситуацію в «ковідній» лікарні Ужгорода

Ярослав Глагола працює в медицині понад 30 років, останні пів року — у «ковідному» відділенні. Лікар називає киснегенератори «оксамитами», дякує пацієнтам за розуміння, а ситуацію в Ужгородській міській клінічній лікарні характеризує як критичну.

Про перепрофілювання відділень «на ходу», а також про те, чому додаткові ліжка ніяк не рятують ситуацію в переповненій лікарні, читайте в його інтерв’ю hromadske.

Якою є зараз ситуація у вашій лікарні?

Ситуація критична та неконтрольована. Наша лікарня є опорною. Це єдина лікарня, яка несе цілодобову ургентну службу. ДТП, інфаркти, інсульти — хворих усіх цих випадків ми повинні забезпечити лікуванням.

Наразі 5 відділень залучено під хворих на COVID-19. Серед них є відділення, які б не мали бути перепрофільовані. Це судинна неврологія, яка повинна бути відведена для хворих на інсульт; кардіореанімаційне відділення, де повинні лікуватися хворі на інфаркт міокарда; хірургічне відділення.

Усі відділення заповнюються буквально за півтори доби. Зараз я працюю в гінекологічному відділенні, де вже немає гінекології, і буквально за добу — під час мого чергування — відділення було вщент заповнене.

Біда в тому, що доводиться перепрофільовувати відділення «на ходу». Уявіть ситуацію, коли переносять тумбочки, ліжка, а тут-таки хворі в коридорах. Їх потрібно перевезти, організувати харчування, лікування і забезпечити всім необхідним.

Тобто лікарня приймає не лише ковідних хворих?

Так, ми паралельно приймаємо й нековідних хворих у важких станах. Поки що це якось вдається.

Навантаження дуже велике як на персонал, так і на адміністрацію. Певного чіткого алгоритму на рівні місцевої або державної влади немає, все зараз відбувається хаотично, спонтанно.

Величезна проблема з кадрами — від санітарів, тобто середнього персоналу, і до лікарів. За 30 років, що я працюю, таких складнощів ніколи не виникало. Доводиться залучати лікарів, які працюють в інших відділеннях, непрофільних лікарів, інтернів. Їх до самостійного чергування, звісно, не допускають, але вони допомагають.

Залучаємо лікарів, які щойно отримали сертифікат. Вони також непідготовлені, ми їх готуємо «на ходу». Тобто вони з нами чергують і проходять стажування на робочому місці.

На мій погляд, це є злочин — залучати молодих спеціалістів. До повноцінного чергування їх допускати поки що не можна, бо це велика відповідальність — хворі до нас надходять важкі. Але ми теж валимося з ніг. Більш як одну добу на ногах все одно не пробудеш.

І, звісно, велика проблема з киснем.

Скільки кисневих апаратів не вистачає?

На ранок 9 листопада хворих було 130, а апаратів у нас — 26. Як показав ковідний досвід за ці пів року, мінімальна необхідність на 100 хворих — 80 апаратів у стаціонарі. Зараз кількість хворих зростає, і вже навіть якщо ми знайдемо 50 оксигенераторів, цього буде недостатньо.

Чим це загрожує?

Хворі лікування отримують, але на першому етапі, коли вони надходять, для стабілізації ми мусимо забезпечити функціонування організму. Без кисню страждає мозок і може розвинутися інсульт або інфаркт. Усе лікування — складне лікування — зійде нанівець, якщо хворий задихнеться і ми не зможемо його врятувати.

Як ви виходите зараз з цієї ситуації?

Минулого чергування мені не вистачало кисневого апарату, я телефонував в усі відділення — може, у когось є легші пацієнти, кому вже не так потрібно. Допомогли, підняли ліфтом додатковий апарат. Так само і я, якщо у мене стабілізувалися пацієнти, і десь там на годинку цей апарат звільнився, допомагаю колегам з іншого відділення. Так поки що й виходимо.

Як із киснем в інших ковідних лікарнях регіону?

Ситуація аналогічна, але не настільки критична. Бо інші лікарні не так заповнені, найбільше навантаження — саме на нашу.

Якщо десь у районі, скажімо, ковідне відділення має 5 апаратів і 20 хворих, то вони якось ще викручуються. До того ж усіх важких хворих все одно везуть до нас в Ужгород. А ми вже не можемо викручуватись, ми на межі колапсу.

Що говорить керівництво лікарні?

Позавчора я ходив до адміністрації. Мав теж багато претензій, але ніхто нікому нічого не обіцяє. Керівництво зараз також у розпачі.

Є десь у ЗМІ інформація: нібито на область надійшло 30 оксигенераторів. Але де вони та як їх розподілять, не знає навіть керівництво.

Наша лікарня є неприбутковим комунальним підприємством Ужгородської міської ради. Міськрада теж нічого не знає, наскільки я розумію. Чогось виразного, зрозумілого ми не чуємо від влади. Ще й вибори… Адже не може бути лікарня заручником передвиборчого процесу.

Що Ви маєте на увазі?

Це моя особиста думка, але комусь дуже хочеться, щоб ситуація в Ужгороді була не дуже гарною.

Є міська рада, є мер, губернатор. У цьому напрямку хтось повинен був попрацювати.

Які Ваші прогнози щодо подальшого розвитку ситуації?

Я оптиміст по життю, але в цьому разі мої прогнози песимістичні. У нас в Ужгороді наразі близько тисячі хворих, у яких підтверджений ковід. Вони поки вдома на самоізоляції, але це ті хворі, які через тиждень будуть у нас.

Лікування телефоном із сімейним лікарем — це пародія. До того ж їхня самоізоляція є дуже відносною, бо люди живуть у сім’ях, користуються спільною ванною і це все сприяє поширенню вірусу. Так, хтось із них видряпається, але більшість буде в нас. Питання, де та як їх лікувати, лишається відкритим.

Ужгород оголосили «червоною зоною», однак це все формально, ніхто не дотримується карантинних обмежень. Навпаки — підприємці виходять на акції протесту. Можливо, я надто радикальний, але, на мою думку, потрібно введення тимчасового надзвичайного стану.

У коментарях під постом про оксигенератори Ярослава Глаголи користувачі питають: “Носите від одного хворого до другого?”.

“Дуже важко дивитися хворому у вічі коли, забираєш у нього апарат тільки тому, що у нього рівень сатурації кращий, ніж у іншого хворого”, – лікар Ярослав Глагола про критичну ситуацію в «ковідній» лікарні Ужгорода

На що він відповідає:

“Так! Але дуже важко дивитися хворому у вічі коли, забираєш у нього апарат тільки тому, що у нього рівень сатурації кращий, ніж у іншого хворого, котрому оксигенератор потрібний по життєвим показам.”