Все, що ви хотіли знати про польоти на парапланах

Гора Гимба, що на Боржавському хребті, неподалік Пилипця Міжгірського району, є зручною за розміщенням та має добре розвинену інфраструктуру. Парапланний спорт щороку набирає популярності, парапланеристи літають будь-якої пори року, навіть узимку. 

Ми навідалися на Гимбу і спробували й собі політати в небі серед спортсменів, щоб не тільки відчути цю магію, а й зрозуміти фізику польотів.

Про те, за яким принципом працює параплан, скільки треба вчитись, щоб почати самому літати, як обирати спорядження та на що звертати увагу під час планування польотів, говоримо з інструктором Станіславом Гордієнком, який захопився парапланами ще в 2013-му році. Літав в Індії, Туреччині, Альпах.

– Як можна навчитися літати? З чого починається знайомство із парапланерним спортом?

– Основа вільного польоту на параплані – це вміння пілота використовувати в своїх цілях рух повітряних мас. Досвідчені пілоти здатні здійматися на висоту до 3,5 км і пролетіти за один політ до 500 км.

Параплан є м’яким крилом, який тримає свою форму за рахунок тиску всередині і є аеродинамічним, як крило літака, і тому воно летить уперед на 10 м, наприклад, а просідає на півтора метра, завдяки чому ми летимо на далекі відстані.

Щоб бути пілотом, треба вміти добре керувати парапланом та відчувати його, розуміти погоду, рух повітряних мас, орієнтування на місцевості та визначати безпечні місця для польоту.

Найпростіший спосіб відчути політ без спеціальної підготовки – це політати в тандемі з інструктором. Для пасажира все просто – хвилинний інструктаж, його встьогують у спорядження, яке надійно під’єднано разом зі спорядженням пілота до параплана, 10-метровий розбіг – і ось починається відчуття польоту та захоплює дух. Весь процес польоту і селфі на фоні неймовірних краєвидів буде зазнято на відеокамеру. Тут у багатьох і зароджується бажання навчитися літати самостійно.

– Практичні заняття з парапланом

– Запорука безпечних польотів – навчання. Хто добре тренується відчувати параплан на землі, той добре стартує і приземляється.

Є кілька варіантів навчань. Так звана «бразильська система»: на навчальному пагорбі бажаючого встьогують, піднімають йому крило, розганяють, біжи, правою-лівою, сам розберешся. Це є дуже травмонебезпечно. Багато людей лякаються цього непередбачуваного підходу.

Є система, коли студент близько року займається з парапланом на землі і тільки тоді починає свій перший політ.

Золота середина – навчання за 10-15 льотних днів, із них перші 2-3 дні – на полі, потім польоти з невисоких пагорбів із поступовим збільшенням висоти старту.

Навчання може розтягнутися на 2-3 місяці, бо потрібні сприятливі погодні умови. Навчання на землі – це піднімати, керувати, бігати з парапланом і відчувати його. Тільки потім – польоти. Перші зльоти невисокі, на висоті 1-3 метри над землею, тут студент вчиться стартувати і приземлятися адекватно, вчиться відчувати крило і довіряти спорядженню. Після цього можна вчитися літати на більшій висоті, вивчати й розуміти термічні потоки, завдяки яким можливі неймовірні маршрути довжиною в сотні кілометрів на висоті хмар.

– Де ви купуєте спорядження?

– Спорядження для початкового навчання більшість пілотів купує на парапланерних форумах, це переважно те, що було у користуванні, багато з цього придбане з країн ЄС, де діє більш жорстка система контролю, хоча спорядження ще має задовільний стан.

А ось для польотів бажано придбати нове крило, оскільки це, перш за все, безпека і, звісно, якість польоту. У нас в Україні є гарні виробники парапланів, це спорядження добре конкурує із закордонними.

Дуже важливо, щоб тканина параплану була цільною і щільною. Зараз параплани намагаються зробити якомога легшими, з ними краще літати і легше ходити в гори. Мінус – це менший ресурс цієї тканини. Нейлонова тканина просякнута спеціальним розчином, щоб повітря не проходило. Під дією ультрафіолету це зношується, тканика починає пропускати повітря крізь себе, в цьому небезпека. Крило втрачає свої льотні властивості і в критичні моменти може перестати летіти та просто буде падати вниз, як парашут. Тому пілоти проводять регулярні перевірки стану тканини і стропної системи на спеціальному обладнанні, щоб оцінити придатність параплану для польотів.

– Як керувати парапланом?

– Параплан дуже гарно керується, на відміну від парашута. Для цього є клеванти – стропи управління з ручками, якими ми керуємо правою чи лівою кромками крила, якщо дві затиснемо – параплан гальмує. Керуємо не тільки клевантами, а й вагою тіла.

Існують чотири класи парапланів – A, B, C, D. Параплани класу А спроєктовані так, що вони є найбезпечнішими, однак за рахунок своїх летючих характеристик. Що б не трапилося під час польоту, якщо відпустити керування, він летітиме сам, і це буде безпечно. Для тандемних парапланів використовуються параплани класів А, В. Тобто, найбільш безпечні.

– Що найважче в польоті в тандемі?

– Старт і посадка – це найскладніше. На старті треба розбігтися трохи, пасажиру і пілоту треба бігти разом, іноді досить швидко. Буває, що люди лякаються і одразу сідають, а можуть спіткнутися і впасти. Під час посадки потрібно не розставляти руки і ноги, тут головне – виконувати прості інструкції пілота.

– Всюди літати однаково чи є відмінності?

– Є два типи польотів. Перший – у динамічному потоці, як в Одесі на березі моря, схил змінює горизонтальний напрям вітру і змушує потік повітря йти вгору. Таким чином можна літати тільки вздовж берега і на невеликій висоті годинами.

Другий тип – це коли сонце гріє землю і тепле повітря в горах підіймається вгору, ми там накручуємо, за рахунок цього піднімаємося аж до хмар. Тут можливі красиві маршрути над горами, куди забажає пілот. Є змішані – за рахунок вітру і гарячого повітря.

– Чому не можна літати в дощову погоду?

– При намоканні параплан стає важким, починає падати, втрачати висоту. Із хмарами треба бути обережному – може засмоктати в хмару з грозою, а там дуже небезпечно. У хмарах велика турбулентність повітря, що може скласти параплан. Тому не можна літати в грозу чи дощ. Треба розуміти, коли хмарка переростає з безпечної у небезпечну.

– У чому полягає суть змагань парапланеристів, у чому складність?

– Учасникам дається завдання з позначеними на карті точками, які вносяться в льотний комп’ютер кожного пілота. Зазвичай це знайома місцевість, на якій пілоти добре орієнтуються. Треба пролетіти ці точки в певній послідовності, відстань між якими може сягати десятки кілометрів. Хто перший прилетів на фініш – той і переміг.

Складність – у знаходженні «терміків» – теплих потоків повітря, за рахунок яких пілоти набирають висоту, щоб була можливість пролетіти далі. Терміки є не всюди, але є певні ознаки, за якими можна передбачити їх виникнення на місцевості. Далі – вміння «обробити термік» – це кружляти в зоні висхідного потоку якомога ближче до його центру, з кожним обертом підіймаючись на десятки метрів і завдяки цьому досягти максимально можливої в ньому висоти.

У проходженні маршруту для спортсменів треба шукати компроміс – чим вище підійматися, але і не занадто, щоб встигнути дістатися до заданої точки. Спортивні параплани можуть літати на швидкості до 70 км/год. Зазвичай у змаганнях є 1-2 лідери, по них легше орієнтуватися на маршруті, бо завдяки їхньому досвіду вони знаходять і обробляють терміки значно швидше.

Учасники таких змагань часто ризикують, щоб обійти конкурентів на кілька секунд. Наприклад, замість того, щоб піднятися в потоці на достатню висоту, сподіваються перелетіти перешкоди, але іноді чіпляються за дерева чи дроти.

– Чи можете розповісти якісь сумні випадки, про які знаєте?

– Із часом починаєш розуміти, що є дві основні причини льотних інцидентів. Перша – це недосвідченість пілота і нерозуміння реальних небезпек. І друга – це завищена самовпевненість і переоцінка своїх сил. Параплан – досить безпечний льотний апарат, так само, як машина або велосипед. Якщо пілот пройшов курс підготовки у досвідченого інструктора, вміє оцінити погодні умови та місце, літає на прийнятному для свого досвіду параплані і вміє відмовитися від польоту, коли щось здається небезпечним – то в нього все буде добре і польоти будуть приносити йому тільки нові враження та радість.

Оксана ЧОПАК, фото автора