Актори Закарпатського обласного угорського драматичного театру виступили в Будапешті

9 травня в Національному театрі Угорщини відбулася прем’єра вистави-містерії Закарпатського обласного угорського драматичного театру «Блаженні невидючі» (Boldogok, akik nem látnak). Постановка розповідає про життя мученика, беатифікованого єпископа Теодора Ромжі, та радянські переслідування церкви. Автор п’єси – Дьордь Лукач, режисер – Нандор Береттян. Це не просто історична драма, а глибока розповідь про віру та стійкість угорців Закарпаття, що набуває особливого значення на п’ятому році війни в Україні.

Як зазначила в.о. директора театру Едіна Шін, творчий колектив прагнув знайти постать, яка стала б моральним орієнтиром у нинішні непрості часи. «Життєвий шлях та незламність Теодора Ромжі є прикладом для кожного з нас. Ця вистава – не лише вшанування пам’яті єпископа, а й відображення тих цінностей, що й сьогодні об’єднують угорську громаду краю», – підкреслила вона.

Будапештська прем’єра стала знаковою подією для берегівської трупи. Едіна Шін подякувала Національному театру Угорщини за багаторічну підтримку, яка дозволяє колективу працювати та розвиватися навіть в умовах воєнного стану. Вона висловила сподівання на подальшу співпрацю та швидку прем’єру вистави безпосередньо на Закарпатті.

Автор п’єси Дьордь Лукач назвав роботу над твором особистою духовною подорожжю. Для нього історія Теодора Ромжі – це не лише історичний сюжет, а й глибокий релігійний досвід. Він також зауважив, що особливу атмосферу творчого процесу визначили духовність, людяність та міцна єдність берегівської трупи.

Режисер Нандор Береттян уже не вперше співпрацює із закарпатськими акторами: десять років тому в Берегові він поставив п’єсу Міклоша Зелеї «Губертус». Для режисера, який сам є греко-католиком, ця постановка – справа особиста. Він переконаний, що постать Теодора Ромжі – це приклад, який міг би безслідно зникнути з пам’яті, якби його не оберігали. Береттян наголосив, що угорськомовний театр на Закарпатті є бастіоном національної ідентичності: «Поки він діє – існує угорська культура та життя в краї. Я вважаю, що наразі саме театр у Берегові є найважливішим угорським театром».

Фінальні сцени глядачі зустріли кількома секундами повної тиші, що лише згодом переросла в оплески. Едіна Шін зауважила: публіці знадобився час, аби осягнути побачене. Адже вистава зображує не лише мучеництво єпископа, а й болючий досвід виживання, який закарпатські угорці пронесли крізь покоління.

Воєнний досвід останніх років незримо вплетений у полотно вистави. «Багато хто запитує, чому через чотири роки та три місяці війни ми все ще залишаємося на Закарпатті. Логічної відповіді немає – лише духовна. Саме це відчуття ми намагалися вкласти в нашу історію», – зазначає Едіна Шін. За її словами, постановка нагадує: навіть у найтемніші часи віра, людяність та єдність залишаються єдиними опорами для виживання громади.

Вистава є частиною масштабного театрального проєкту, мета якого – вшанувати особистостей, що пожертвували собою заради християнських цінностей та збереження свого народу. Раніше в межах цієї ідеї було представлено постановку «Повернення додому» про долю Яноша Естергазі. Тепер цей ряд поповнили: на Закарпатті – постать Теодора Ромжі, у Трансильванії – Арона Мартона, а у сербській Воєводині – історія чернечого ордену, який століттями оберігав місцеву громаду.

Магдолна Ваш, яка виконала роль матері єпископа, Ілони, зізнається, що найважчим для неї було питання прощення: як мати може пробачити замах на життя сина? «У повсякденні ми часто не здатні пробачити одне одному навіть дрібниці. Працюючи над роллю, ми прагнули показати не лише трагедію, а й моменти радості, які відчувала ця жінка. Адже без здатності знаходити світло неможливо вижити. Саме це я намагалася донести своєю грою», – поділилася акторка.

Юлія Форноші, яка втілила образ Доротті, вбивці єпископа, зауважила, що для такої ролі важливо відшукати власну правду персонажа та зрозуміти логіку, якою він виправдовує свої дії. На думку акторки, ключовим питанням п’єси є зв’язок між любов’ю та прощенням: «Найголовніша Божа заповідь – любити ближнього. А щира любов неможлива без здатності прощати. Для мене ці поняття нерозривно переплетені», – підкреслила вона.

Ансамбль вистави доповнили талановиті актори: Іштван Шьотер, Сілард Сільваші, Дора Монуш, Наталія Ґал, Мелінда Орос, Імре Сабов, Аттіла Ференці та Ібоя Орос.

Історична постать Теодора Ромжі заслуговує на окрему увагу. Він народився 1911 року на Рахівщині в угорській греко-католицькій родині. Після навчання в Хусті та Римі, де у 1936 році прийняв сан, він повернувся на Закарпаття. Ставши молодим єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії, Ромжа зустрів радянську окупацію з непохитною вірою. Він рішуче відмовився розривати зв’язки з Римом і закликав вірян до єдності, через що став прямою мішенню для комуністичного режиму.

У 1947 році на єпископа було скоєно підступний замах. Коли він повертався з освячення храму в селі Лохово, поблизу Іванівців його кінний екіпаж протаранила військова вантажівка. Солдати жорстоко побили травмованих людей, після чого Ромжу у важкому стані доставили до мукачівської лікарні. Там агент КДБ, переодягнений лікарняною прибиральницею (у виставі – персонаж Доротті), ввів йому смертельну ін’єкцію. У ніч на 1 листопада 1947 року серце Теодора Ромжі зупинилося.

Вбивство мало на меті залякати вірян та зламати опір духовенства, проте похорон єпископа перетворився на день національної жалоби для греко-католиків краю. Життєвий шлях мученика став взірцем не лише віри, а й міжнаціонального примирення: будучи угорцем, він вважав природним звертатися до кожного священника та вірянина їхньою рідною мовою. Його духовний авторитет був офіційно визнаний Ватиканом: 27 червня 2001 року Папа Іван Павло II беатифікував Теодора Ромжу.

«Блаженні невидючі» – це водночас історичне свідчення та сучасна сповідь. У виконанні берегівської трупи історія єпископа переростає межі біографії: вона перетворюється на драму відданості ідентичності та рідній землі в часи, коли питання виживання знову стало щоденним іспитом для всього Закарпаття.

CsA/Kárpátalja hetilap