У с. Люта на Великоберезнянщині неспокійно. ФОТО

Група мешканців села Люта Великоберезнянського району невдоволені роботою своєї сільської ради. Кажуть, в селі нічого не робиться, а тільки знищується усе те, що було. Юрій Коваль виклав у соцмережі відео, де показав аварійний стан сільської пожежної машини.

Перше, що впадає в око відразу після приїзду в село Люта, – діти весело граються на засніженому доглянутому дитячому майданчику. Дитячий садок знаходиться поруч із сільською радою і здалеку видно нові пластикові вікна, майже панорамні, свіжий ремонт.

Заходимо в сільраду, піднімаємось до приймальні, але всі кабінети зачинені. На дошці оголошень висять рішення сільради, напевно, щоб кожен міг ознайомитись, оголошення про призов на військову службу.

Шукаючи хоч когось, заходимо в інше крило будівлі – тут відділ культури. Поки розмовляємо з працівницями, на роботу приходить секретарка сільради. В неї і розпитуємо про витоки ситуації з пожежною машиною. Бо не може ж так в один момент нова пожежна машина розвалитися на окремі запчастини.

Пожежна машина вартістю 2500 гривень

“Більше 6-7 років закріпленого шофера за машиною нема. Шофера треба платити. Ми за листопад-грудень самі не маємо зарплати. Грошей ні на що не вистачає” – розповідає секретар сільради.

“Знос пішов уже, фактично машині 40 років”- розповіла бухгалтер сільради. “Чому не списуєте? – не розуміємо ми. “Не можемо списати, треба її якось на металолом чи ліквідувати якось, не знаю”, – говорить бухгалтер. “Процедура важка, нереально списати туто чудо.” – підтверджує секретарка й додає: “Відремонтувати її теж не реально, дуже багато грошей треба. Ми хотіли взяти в оренду пожарку, ходили в Березний, але поки маємо цю, нам іншу дати не можуть”.

Закинута пожежна, бібліотеки й показовий дитячий садок

Виходимо із сільради і там на нас уже чекають активісти, людей п’ятеро-семеро. Сергій Дранчак розповідає: “Ми уже два рази проводили збори в селі. Ми хотіли, щоб голова села нам прозвітував. Але ані на одних зборах він не був.”

Відразу ж ведуть показати гараж, де стоїть пожежна машина. На вигляд це старезна хата з саману, з вибитими подекуди шибками на старих вікнах. За дерев’яними воротами така ж “начинка” – пожежна машина, наче померла черепаха, – опустила голову-кабіну до землі, без колес, кузов у напіврозібраному вигляді.

Селяни, що проходять повз, заглядають у гараж пожежної машини і дивуються “Та тут нічого немає! То ані коробки, ні роздатки, нич неє, то ужас, машина була на ходу! Хто звідси запчастини забрав?!”

Марія, колишня підприємиця, зараз пенсіонерка, розповідає: “На базі нашої бібліотеки проходили і районні семінари, чудова бібліотека була. А зараз шо? Усе знищили! І був у нас зал урочистих подій. А потім приміщення стало аварійне, і на тому місці голова садочок зробив. Хоч на садочок була відведена земля позаду, але там нічого не зробили. Зробили з нашого села посміховисько!” – підсумувала селянка.

“Ми не маємо ані адвокатів, ні юристів, що нам робити? Ані дороги, ані нічого нема. Громада темна, інформації немає. Кому земля видається? Ми нічого не знаємо”, – бідкаються активісти.

“Йдемо ще до завідувачки, хай розкаже, – провадить далі пані Марія, – люди хотіли дітей дати – місця нема. 12 років тільки чуємо – садик. Знищили музей, клуб, бібліотеку, щоб зробити садок. А третя група стоїть, пліснявіє, бо меблів немає”.

“У нас 2 групи 36 ліжкомісць” – розповідає завідувачка садочку. – Більше взяти не можемо, стільки ліжок маємо”. А третя група порожня, бо меблі ще не закупили, на все грошей не вистачає”.

Аптека, якої немає, адмінбудинок – який є

Заходимо у адмінбудинок, активісти показують сліди від перегородок, де була аптека. Мовляв, голова так підняв орендну плату, що підприємець був змушений піти звідси.

“Тоді його двоюрідний брат відкрив там собі такий кіоск і ціле село ходило до нього на поклон “Будь добрий, открий, продай ліки, бо треба”, – згадує Марія й інші додають: “Тепер, після проведення наших зборів закрили ту аптеку, тепер у всьому винні активісти, два автобусні рейси зняли, у всьому зараз нас звинувачують”.

Обходимо довкола адмінбудинок “Гроші списали на покрівлю, а подивіться, старий шифер, двері вікна позабивані в будинку, кабінети пустують”, – показують зовні і зсередини закинуті і захаращені приміщення.

Позаду адмінбудинку показують рівну ділянку землі “Тут люди косили, садили, споконвіків, а він пообіцяв що побудує стадіон, роздівалку для дітей. Раз, уже чуємо, земля належить Надії Григорівні, секретарці його” – розповідає Марія.

Поруч показують кочегарку. “Вона спеціально робилася посередині, щоб обігрівати і адмінбудинок і садочок, – показують на ту ділянку землі, – там, на тій землі мав бути побудований садочок, а не в будинку культури”.

Підходимо до колишнього ресторану з іншої сторони адмінбудинку: “Ми тут свадьбували, хрестили діточок, тепер нема де” – бідкаються активісти.

Сільський парк, кладовища – без догляду

Проходимо до парку, – переходимо через місток над річкою, показують: там колись сцена була, тут ларьок, дискотеки. Зараз тут кущі і бур’яни, припорошені снігом. По своєму тут гарно і схоже радше на ліс, аніж на громадський парк у центрі села.

“Громадські роботи двоє людей у нього вдома два місяці проробили – косили, яблука рвали. Мало шо у селі робили то на кладовищі, а в нас їх чотири і в дуже поганому стані”, – розповідають Марія і Сергій.

“Є ще машина, яка мала возити на Березний мертвих на експертизу, рінчу, мусор. Стоїть у одного чоловіка на загороді, вона рахується за сільрадою” – додає активіст Василь.

Автобус – останній зв’язок з цивілізацією

“Через погані дороги, уже знімають рейсові автобуси, немає навіть чим добратися до Березного. Один із шоферів сказав, що якщо ще раз зламається автобус, він не буде робити два рейси” – розповідають хлопці. Галина додає: крім центральної, є ще багато бокових вулиць, де люди живуть і з дітьми, і старі, і це взагалі слів нема, як їм ходити по таких жахливих вулицях”.

Скаржаться і на недоглянутий пам’ятник воїнам, і на відсутність вуличного освітлення: “Освітлення взагалі нема, ліхтарики стоять, але лампочки розбиті, ми самі купили лампочки, принесли голові, – нате, лем вкрутіть. Так і стоять у тумбочці ті лампочки”

Теперішні і колишні пожежі

Юрій Коваль розповідає: “Ввечері не стало світла, ми подзвонили в обленерго, там сказали, що в нас у селі пожежа. Ми взяли відра, побігли помагати. Пожарка їхала з Березного дві години. Одна не доїхала, потім приїхала “газелька”, але з хати вже тільки вуглики зосталися”.

Ще зустрічаємо пана Юрія, він за головування Данила працював водієм-пожежником. “Коли прийшов новий голова Буц, мені сказали – ви нич не робите, а то я їм дома мав робити, я відмовляв, попросили звільнитися, я написав заявку та й усе. Коли я працював були випадки, пожежі. Коли звільнявся, мотор ми перед тим наладили, перебрали, насос відремонтували, в Березному помогли наладити, машина була укомплектована повністю, у нормальному стані, на ходу…”

Активісти підсумовують – “Ми двічі проводили збори, але він не йде до нас. Листи ми подавали і в Прокуратуру і Нацполіцію, всюди. Ми ходили в район, підемо і до Москаля. Мусимо бити на сполох. Бо в селі мусай пожарку, скору і аптеку. Без цього тут вижити неможливо”.

Опісля ми зустрілися із сільським головою, якого звинувачують у всіх негараздах селяни, цю розмову читайте згодом.