З року в рік жителі міста над Верке збираються у місцевій реформатській церкві на екуменічну молитву, щоб ушанувати пам’ять жертв радянських репресій, які загинули в концентраційних таборах ГУЛАГ. Це одна з найбільших трагедій угорського народу – тисячі назавжди загублених життів.
Саме 18 листопада 1944 року угорців та німців чоловічої статі масово забирали на примусові роботи, які називали «маленькі роботи», адже їх запевняли, що це тимчасово, на декілька днів. Насправді ж, більшість з тих мужніх чоловіків більше ніколи не повернулася додому, а ті хто через роки все-таки побачив рідних вже ніколи не змогли стати колишніми – тінь знущань та важкої праці позначилася як на їхньому фізичному, так і моральному стані.
Після молитов священнослужителів до присутніх звернувся Матяш Сіладі, Генеральний консул Угорщини у місті Берегово. Дипломат зауважив, що сталінські репресії – це одна з найбільших трагедій угорського народу, адже тоді за вказівкою правлячого режиму до «таборів смерті» відправляли невинних людей. Їх відривали від родин та дітей.
«В конвой, що йшов до місця розташування концентраційних таборів можна було потрапити зовсім випадково – просто вийшовши на вулицю. Тримали в’язнів зовсім в нелюдських умовах – без теплого одягу та їжі вони проходили десятки кілометрів.
Ця трагедія, показує страждання та випробування, що випали на долю угорського народу після Другої світової війни. Напевно ні одна частина угорської громади не страждала стільки як угорці Закарпаття. Саме тому угорці усього світу відзначають 75-ту річницю сталінських репресій разом з вами – серцем та душею відчуваючи біль від утрати дідів, батьків та синів», – додав Матяш Сіладі.
Ілдика Орос теж долучилася до поминального дійства декількома теплими словами: «Людське життя священне та недоторкане, чого не можна сказати про позицію та дії радянської влади. Нажаль, у 1944 краєм ширилася ще й чума. Нам, теперішньому поколінню, пощастило трохи більше, водночас ми відповідальні за те, щоб таких трагедій більше не повторювалося і ми повинні зробити для цього усе можливе. Ми завжди пам’ятатимемо тих, хто загинув, батьків та синів, що більше ніколи не змогли побачити своїх рідних – це наша спільна трагедія. А вам, підростаючому поколінню, раджу: якщо ви не знаєте цю частину історії свого народу, то спитайте у своїх батьків і ніколи не забувайте про ці страхітливі моменти».
Після цього Ілдика Орос зачитала перше ім’я з великого списку загиблих у таборах берегівчан. До неї долучилися гості заходу, учні та викладачі ЗУІ, які один за одним теж зачинували імена земляків, що загинули під час «маленьких робіт» та запалили «свічки пам’яті». Всього їх виявилось 349.
Тож хода зі свічками в руках рушила від центральної площі Кошута до меморіальної дошки, що знаходиться на будівлі Берегівської ЗОШ №5, щоб покласти вінки та схилити голову в пам’ять про загиблих. Зауважимо, що саме тут в листопаді 1944 року збирали чоловіків, щоб відправити їх «розбудовувати країну після війни». А вже звідти відправляли в ГУЛАГ…На завершення поминального дійства берегівчани поклали свічки до підніжжя меморіалу жертвам сталінських репресій, що знаходься на площі Пушкіна та помолилися за світлу пам’ять репресованих.
Вікторія КОПИНЕЦЬ
Відео – Дмитро МИСЬ