На багатьох присадибних ділянках, у дворах та на вулицях сіл і міст нашого краю можна побачити цікаве дерево з дуже солодкими і соковитими чорними, рожевими або білими ягодами. Це — шовковиця, або тутове дерево.
Довго не могли розкрити люди секрет виготовлення шовку. Давні греки і римляни вважали, що китайський шовк виробляється з пір’я рідкісних тропічних птахів, які живуть у лісових нетрях. Чимало шукачів пригод заплатили життям за спробу винести з Китаю секрет виготовлення шовку. Тільки спритним монахам-бенедиктинцям вдалося пронести в костурах кокони гусениць-шовкопрядів. Разом з шовкопрядом поширилась і культура шовковиць. Сталося це у УІ ст. З того часу шовковиця поширилася у країнах Європи і Азії.
Тутове дерево і шовкові тканини тісно пов’язані. Назва дерева походить від того факту, що його листям харчується шовкопряд – гусениця, лялечка якої звита з шовкової нитки. Звичайна гусінь, яка живе на шовковиці, може подарувати нам красиві шовкові тканини! Звідси і пішла друга назва тутового дерева – шовковиця.
Шовковиця — світлолюбна, досить зимостійка і посухостійка рослина, стійка до пилу і газів. Є плакучі, пірамідальні, кулясті та інші форми, які використовують в озелененні. Шовковицю розмножують насінням, живцями і щепленням. В насадженнях потрібно мати чоловічі і жіночі екземпляри або в крону прищеплювати живці іншої статі, тому що це дводомна, роздільно-статева, вітрозапилювальна рослина. У шовковиці є також дерева, у яких чоловічі і жіночі квітки знаходяться в одному суцвітті. Розрізнити чоловічі і жіночі екземпляри можна тільки з початком плодоношення.
Росте шовковиця спочатку дуже швидко, але з віком цей процес призупиняється. Стандартна висота культури – 10-15 м, карликові сорти виростають до 3 м. Шовковиця – дерево-довгожитель. Тривалість її життя становить приблизно двісті років, а при хороших умовах – до п’ятисот. На сьогоднішній день налічується близько шістнадцяти видів і чотирьохсот сортів шовковиці.
Шовковиця чорна – дерево з родини тутових. Офіційною батьківщиною її вважають Персію. В Афганістані та Ірані вона вважається «сімейним» деревом і посаджена майже у кожному дворі. Зараз культуру можна зустріти на території Європи, Північної Америки, Африки та Азії.
Плоди шовковиці чорної вживали задовго до Різдва Христового. Згідно з легендою, в місті Єрихон досі росте шовковиця, в тіні якої ховався Ісус.
Вирощувати шовковицю легко. Вона переносить і зимові морози, і літню посуху. Росте практично на будь-яких ґрунтах. За допомогою обрізки можна домогтися більш густої і кулястої крони. Дерево плодоносить щорічно і досить рясно. Ягоди шовковиці належать до швидкопсувних продуктів і погано переносять транспортування, особливо на далекі відстані. У поліетиленовому пакеті в холодильнику, без втрати смаку і вигляду, їх можна зберігати протягом трьох днів. Для продовження цього строку плоди можна заморозити або висушити.
Шовковиця біла — дерева до 15—20 м заввишки з густою округлою кроною, однодомні, квітки роздільностатеві; посухостійкі, зимостійкіші, ніж шовковиця чорна — витримують морози до 30—35 °С. Плоди (супліддя) округлі або циліндричні завдовжки до 4 см, білі, жовті чи рожеві, соковиті, солодкі.
В Україні здавна вирощували цю культуру на присадибних земельних ділянках. Плоди її особливо люблять діти. У них міститься до 20 % легкозасвоюваних цукрів, органічні кислоти, вітаміни, мінеральні солі. Крім вживання у свіжому вигляді, плоди використовують для приготування варення, компотів, соку, інших видів переробки. У сушеному вигляді їх вживають як лікувальний засіб при діабеті та інших захворюваннях.
Плоди її дуже солодкі і соковиті, а листя гусениця метелика-шовкопряда перетворює в найтоншу шовкову нитку. Древо життя – так величають тутове дерево або шовковицю на Сході, а її плоди називають “королевою ягід”.
Традиції, пов’язані з шовковицею
У східних країнах і в Середній Азії тутове дерево вважається священним. З його кори роблять амулети і обереги. Саме під шовковицею на вулиці біля будинку ставлять стіл, за яким збирається вся родина, адже злі сили і духи не підходять близько до шовковиці, а значить – всі члени сім’ї тут у безпеці. Ці традиції шануються донині.
На північному Кіпрі щорічно проводиться Фестиваль тутового шовкопряда, де ця гусінь користується пошаною і повагою.
Олена Бучмей, старший науковий співробітник
Закарпатського обласного краєзнавчого музею
ім. Т. Легоцького