Наш край володіє величезними природними багатствами. Найбільший інтерес у європейських лісознавців та туристичних агентств проявляється до унікальних пралісових екосистем. Для знайомства з ними сюди часто приїздять науковці та туристичні групи з Німеччини, Франції, Австрії, Швейцарії, Чехії, Словаччини та інших країн. Праліси Закарпаття включають надзвичайно цінну інформацію із розвитку лісу та клімату, а також про види та охорону природи, стають об’єктами спільних досліджень для західно – та східноєвропейських науковців.
Говорячи сьогодні про наукове значення пралісів Закарпаття, не можна не згадати, що визначним піонером їх дослідження та охорони був чеський лісівник і ботанік Алоїс Златнік. Цей природодослідник ще у 30-х роках минулого століття відшукав ці праліси, задокументував їх та заклав тут серію постійних пробних площ в букових, яворово-букових, ялицево-букових, смерекових і змішаних смереково-ялицево-букових пралісах на території теперішніх Великоберезнянського, Тячівського і Рахівського районів Закарпатської області та обґрунтував доцільність створення на їх базі мережі ботанічних резерватів. В результаті було отримано унікальні наукові дані про закономірності розвитку лісових екосистем без втручання людини за майже шестидесятирічний період. До речі, аналогів подібних у часі досліджень пралісових екосистем науці не відомо.
Народився Алоїс Златнік 9 листопада 1902 p. у місті Двур Кралови над Ельбою. У 1921 p. вступив на природознавчий факультет Карлового університету у м. Празі. На молодого студента значний вплив мав професор геоботаніки А. Шустлер, за рекомендацією якого А. Златнік в 1923-1924 pp. навчався у Швейцарії та Франції. Тимчасово працював на біологічній станції Женевського університету та у Ботанічному саду у м. Монпельє, звідки здійснив кілька ботанічних екскурсій до Середземномор’я та на Пipeнeï з метою збору матеріалу для cвоєї подальшої роботи. У 1925 році закінчує Карлів університет, а в 1931 — ще й лісовий факультет Брненського сільгоспінституту, в якому і продовжував працювати все життя асистентом, доцентом, професором. У 1927–1932 роках спільно з іншим чеським ботаніком А.Гілітцером готує науково-обґрунтований проект перспективної мережі лісових заповідних об’єктів у Підкарпатській Русі (Закарпатті), чим врятував від рубки безліч цінних пралісових екосистем. Завдяки зусиллям А.Златніка в 1932 році були створені резервати “Говерла”, “Діброва”, “Шипот”, “Явірник”, “Кам’янка”, “Три Готари”, розширено резерват “Піп Іван” і деякі інші об’єкти загальною площею близько 10 тис. га. У 1936 році цей список поповнили резервати “Полонина Красна”, “Лужанський праліс” тощо. Загалом завдяки А.Златніку в 1930-х роках на Закарпатті було заповідано 22 лісових та 7 полонинних об’єктів. Недарма в Чехословаччині його назвали «Нестор охорони природи». Якось міністр лісового та водного господарства, до якого А.Златнік прийшов з черговим проектом резерватів, сказав, мовляв, “дай Вам волю, Ви і Вацлавську площу в Празі оголосите заповідником”.
Алоїс Златнік — природодослідник широкого профілю. Його праці присвячені проблемам експериментальної таксономії, експериментальної екології і порівняльної фітогеографії, фітоценології, лісової типології, історії лісів, впливу людини на природу та актуальним зараз питанням охорони біосфери. У доробку видатного вченого понад 150 праць, у тому числі більше 10 монографій та навчальних посібників загальним обсягом близько 200 друкованих аркушів. Cвoï першi наукові пошуки Алоїс Златнік розпочав у сфері таксономії ще в 1922 р. Найбільш цікаві дослідження, проведені вченим у 1926 — 1936 рр. у пралісах Закарпаття, де збереглись унікальні для Центральної Європи пралісові фітоценози. Вони стали для дослідника своєрідною природною лабораторією, в якій формувався його науковий напрямок. Характерною особливістю наукових праць А. Златніка є всебічний історичний підхід до об’єктів дослідження. У монографії “Studie о státnich lesich na Podkarpatské Rusi”, що складається з трьох частин, автор подає історію лісів Закарпаття з кінця XVII ст., розкриває складні взаємозв’язки між грунтами i панівними лісовими формаціями, висвітлює iсторію розвитку лісів, з’ясовує сучасні закономірності їх поширення, подає флористичний склад i типологічний аналіз. Заключним етапом досліджень лісів Закарпаття є фундаментальна праця “Prozkum prirodzenych lesu na Podkarpatské Rusi”.
Після того, як Закарпаття перейшло до СРСР, Алоїс Златнік став шукати можливість передати наявні у нього матеріали по заповідних об’єктах Закарпаття комусь з радянських вчених. Цінні картографічні матеріали про ці об’єкти він вислав С. М. Стойко для їх подальшого використання.
У 1966 чеські та польські вчені на чолі з А.Златніком підняли перед природоохоронними органами України питання про створення міжнародного чехословацько-радянсько-польського заповідника в Закарпатті в районі Кременця. Ідею підтримали українські ботаніки В.І.Комендар і С.М.Стойко. Але Державний комітет УРСР з охорони природи та Українське товариство охорони природи виявили байдужість щодо цієї ініціативи.
Алоїс Златнік протягом усієї своєї трудової діяльності велику увагу приділяв впровадженню у практику результатів виконаних досліджень. На жаль, йому не вдалося повною мірою реалізувати всі задуми, видати узагальнюючу працю про ліс як геобіоценоз чи екосистему з позиції лісової типології. Його плідну працю перервала раптова смерть 30 червня 1979 року. Похований у Брно.
Наукові npaці А. Златніка присвячені вивченню npaлісів, мають особливе значения у наш час, коли таких лісів збереглося дуже мало й вони служать вченим для обгрунтування екологічних засад реконструкції похідних деревостанів за природними еталонами, відіграють вагому роль у збереженні фітоценотичного piзноманіття та опрацюванні основ збалансованого розвитку лісового господарства.
Олена Бучмей, старший науковий співробітник
Закарпатського обласного краєзнавчого музею
ім. Т. Легоцького