Мрії та реальність різні, але шляхи до них спільні: історія заробітчанки з Мукачева

Життя часто буває непередбачуваним та складним, а задумані плани не завжди мають щасливий фінал. Тоді ми починаємо вагатися, чи правильно жили, де зробили хибний крок чи обрали не той шлях, чи можна ще щось змінити.

Наша сьогоднішня історія про молоду й цілеспрямовану закарпатку Тетяну, котра, як і всі дівчата, мріяла про принца на білому коні, щасливу родину та престижну роботу. Навчаючись в одній з мукачівських шкіл, вважалася хорошою й старанною ученицею, яка завжди багато вчилася та готувалася вступати до столичного вузу. Однак зустріла Андрія, і все змінилося, її світ перевернувся з ніг на голову.

Познайомилася Тетяна зі своїм коханим на шкільній дискотеці, на яку спочатку і йти не хотіла, адже не любила такі заходи. Проте цього разу погодилася на вмовляння подруг. Там дівчина почувалася невпевнено і скуто, але новий знайомий найкращої подруги запросив її на танець, і вона розтанула. Це виявився 23-річний Андрій. Після того вечора молоді люди часто зустрічалися й гуляли разом. Тетяна відчула себе потрібною та коханою. Паралельно з цим вона почала гірше вчитися, приходити до школи непідготовленою, отримувати двійки, яких раніше ніколи не мала. Але це її не тривожило. Вона жила заради кохання й у свої 16 не усвідомлювала, чим усе може для неї закінчитися.

Одного травневого дня Тетяна дізналася, що вагітна, точніше про це здогадалася її мама, яка відвела дівчину до лікаря. Усе підтвердилося. Удома почався справжній жах. Батьки лютували, адже не такого життя хотіли для свої єдиної донечки. Андрія вони взагалі не сприймали за людину, бо працював на будівництві й не був їм рівнею. До цього моменту мама й тато навіть не підозрювали про такі стосунки молодих людей, адже їхня дочка ще була зовсім юною.

Обдумавши ситуацію, батьки стали змушували Тетяну позбутися дитини, але дівчина категорично відмовилася. Тоді вони запропонували їй вибирати: Андрій з малям чи батьківський дім. Дівчина була впевнена у своєму коханому, тож не думаючи ні про що, зібрала речі й пішла. Вона уявляла собі, як Андрій зрадіє новині, а батьки з часом пробачать і передумають.

Проте реалії життя виявилися далекими від рожевих мрій молодої дівчини. Андрій, почувши про вагітність, почав заперечувати, казати, що це не його дитина, і вигнав дівчину зі свого помешкання. Скільки вона не благала, скільки не переконувала, усе марно. Розчарована у всіх та всьому, Тетяна вирушила шукати собі місце для ночівлі. Пішла до кількох подруг, але всі вже знали про її «цікавий стан», і ніхто не погодився прихистити навіть на ніч.

Тетяна змушена була провести декілька ночей на залізничному вокзалі, вона майже нічого не їла й дуже ослабла. Дівчина картала себе за таку любов, за те, що так вчинила з батьками, але рішення свого не змінила – як і раніше, хотіла виносити та народити дитину. Тоді згадала про двоюрідну сестру своєї мами, яка жила в маленькому гірському селі на Рахівщині і, витративши останні гроші на поїзд, вирушила в дорогу.

Тітка змилувалася над нею і прийняла бідну племінницю до себе. Жінка багато років жила сама й була рада компанії. Вона навіть не випитувала нічого в Тетянки, а та й не хотіла нічого розповідати. Дівчина була рада теплу та любові тітки, але її охопила жахлива депресія – кілька місяців вона практично не вставала з ліжка, тільки плакала та звинувачувала у всьому свою долю. Проте одного дня Тетяна нарешті відчула нове життя всередині себе – дитятко ворухнулося в утробі матері. Це змусило її по-новому подивитися на світ навколо себе. Вона вже не думала про університет та принців. Тепер її турбувала власна дитинка, нове життя, яке вона носить і за яке незабаром відповідатиме.

Племінниця почала активно допомагати тітці, майже до самих пологів поралася по господарству. І от нарешті настав довгоочікуваний день – вона стала мамою, але її чекав сюрприз – одразу двоє діток, хлопчик та дівчинка. Тетяна була безмежно рада, проте такого аж ніяк не очікувала. Через кілька тижнів після пологів до неї навідалися батьки, однак повертатися додому не пропонували, та й фінансово підтримувати не збиралися.

Минули два роки. Дітки росли, коштів катастрофічно бракувало. І що ж можна придумати на Закарпатті? Звісно, поїхати в одну з сусідніх країн на заробітки. Тітка підтримала Тетяну й пообіцяла доглядати за дітьми, поки її не буде вдома. Дівчина вирішила їхати до Праги, бо там найбільше наших.

Перші тижні було важко, Тетяна шукала роботу й перебивалася тимчасовими заробітками: одного дня мила посуд у кафе, іншого пакувала коробки на фабриці чи прибирала в будинках. Уже через півроку дівчина змогла знайти постійну роботу з досить непоганою зарплатнею, найнялася працювати у фірму, яка займалася прибиранням квартир після ремонту. Це було не складно, справу свою дівчина знала й роботи не цуралася.

Кожні 3–4 місяці Тетяна навідувалася на тиждень додому до своїх діток. Під час однієї з таких поїздок їй було дуже складно від’їжджати, вона навіть думала більше не їхати й залишитися зі своїми сонечками. Але розуміла, що хоче, аби її дітки росли в достатку, і створити його вона має сама. Тетяна вирішила знайти хорошого юриста й зробити собі легальні документи, щоб у перспективі перевезти діток до себе.

Це зайняло декілька років, протягом яких Тетяна перетворилася з дівчини на впевнену та вольову жінку. Вона невтомно працювала, і це принесло свої результати. Тетяна вивчила чеську, здобула освіту діловода й отримала підвищення – зайнялася кадровими питаннями та веденням документації.

Її приклад показує, що всі життєві труднощі можна перебороти, якщо є заради кого жити. Діти наштовхують нас, мам, звернути гори, зробити все задля їхнього щастя та нас самих.

Вікторія КОПИНЕЦЬ