До 55-ї річниці заснування Хустського краєзнавчого музею
Треба добре знати свій рідний край,
бо рідна земля – все одно, що велика сім’я,
а земляки – все одно, що родичі.
Софія Русова
Важко уявити собі сучасне місто без музею. Тож і в нашому мальовничому містечку над Тисою ще 55 років тому було створено цей осередок культури. Як це було, хто став ініціатором і засновником? Нерідко ці питання ставлять відвідувачі музею. Тому кожного разу згадуємо Олексу Рущака. Він – мрійник, ентузіаст, романтик. Це людина, яка любила свій рідний край, своє Закарпаття.
Народився Олексій Іванович у с. Воловому, що на Міжгірщині, в 1900 році. Рано втратив батька, тому швидко подорослішав. З 9-річного віку допомагав матері, заробляв на кусень хліба. Після закінчення початкової школи працював на лісосіці. Згодом була робота в Словаччині, служба в чехословацькій армії (2 роки). За активну політичну діяльність потрапив до табору для неблагонадійних, а потім у концтабір у м. Суботку (Суботиця), що в Югославії. Після звільнення в 1944 році Олексій Іванович вирушив до Хуста, де й залишився назавжди. Займав багато різних посад. Був головою народного комітету, головою ради профспілок, очолював оргінструкторський відділ райкому, працював директором Хустського будинку відпочинку, директором ринку. У 1960 році вийшов на заслужений відпочинок.
Проте відпочинок – це не для такої енергійної й завзятої людини, як О.Рущак. Він зайнявся своєю улюбленою справою, справою свого життя, своєю мрією. Продовжуючи мандрівки селами Хустщини, збирав різноманітні експонати, записував спогади старожилів. З часом його колекція стала настільки багата та різноманітна, що виникла ідея створення в Хусті краєзнавчого музею. Тому Олексій Іванович звернувся до місцевої влади з проханням виділити приміщення для музею. Йому пішли назустріч, і навесні 1963 року в центрі міста було відкрито Хустський історико-краєзнавчий музей, де в чотирьох кімнатах пан Олексій розмістив зібрані експонати. А сам залишався незмінним екскурсоводом та директором на громадських засадах. Багато краян пам’ятають повчальні й емоційні екскурсії Олексія Рущака. Вони були сповнені різноманітними легендами та приказками, що завжди привертали увагу відвідувачів.
Протягом 7 років експозиція розширювалася, з’являлося багато нових експонатів. Музей відвідало понад 50 тисяч чоловік. Тож Міністерство культури України присвоїло йому звання «Народний музей».
Помічником та порадником Олексія Івановича в цій великій справі, як і по життю, була його дружина Марія Андріївна. Це добра, ніжна й чуйна жінка, яка завжди надихала та підтримувала. Тому було б несправедливо не згадати про неї.
Людина, яка створила себе сама, – ці слова без перебільшення стосуються цієї творчої, обдарованої, харизматичної, веселої, щирої людини. Марія Гаврило-Барзул народилася 23 липня 1920 року в мальовничому селі Рокосово, що на Хустщині, у багатодітній селянській родині. Дитячі роки провела в рідному селі. Навчання продовжила в Ужгороді. У 1939 році закінчила Ужгородську учительську семінарію. А попереду були довгі роки великої самовідданої праці та успіху.
Талант вишивальниці Марії Гаврило в Хусті помітили відразу й запросили її керівником студії художньої вишивки. Працювала з ученицями з душею, віддавала їм своє серце, вчила їх мистецтва художньої вишивки. І дівчатка охоче відвідували студію, залюбки переймали науку Марії Андріївни. Перші роботи учнів привернули увагу відвідувачів цього виховного закладу.
З кожним роком юні рукодільниці прогресували в майстерності вишивки. За два десятиліття роботи в художній студії Марія Андріївна навчила понад дві тисячі дівчат мистецтва художньої вишивки. Роботи талановитих вихованок демонструвались на районних, обласних, республіканських і міжнародних виставках декоративного та прикладного мистецтва. Багато юних рукодільниць було нагороджено дипломами.
У ті роки Марія Андріївна творчо займалася народною вишивкою. У пошуках народних орнаментів об’їздила всі села Хустського та Рахівського районів, зібрала й художньо відтворила понад 500 народних орнаментів. У 1979 році навіть мала персональну виставку. У її творчому доробку – рушники, у яких стилізовано етнічний закарпатський геометричний і квітчастий орнамент, килими, скатертини, панно, сорочки, доріжки тощо. Частину робіт Марії Андріївни можна побачити в Хустському краєзнавчому музеї.
Отже, завдяки таким завзятим, сміливим та творчим людям ми маємо в Хусті краєзнавчий музей. Експонати, які зібрав Олексій Іванович, є найбільшою складовою музею. Це цінні та унікальні речі, які дають змогу молодому поколінню ознайомитися з історією свого краю, побутом та традиціями предків. А вишивка Марії Андріївни – родзинка залу етнографії та побуту. Завдяки її таланту й умінню вишивати ми маємо можливість ближче ознайомитися з цим видом мистецтва.
Світлана ДОРОГІЙ, ст. науковий працівник Хустського краєзнавчого музею