Майстриня з Хуста не просто малює голкою на тканині, вона виконує відповідальну й цікаву роботу – шиє різні наряди для служителів церков.
З-під її вмілих рук виходять десятки ряс і риз. Хоч заняття талановитої кравчині не можна назвати легким, та в ньому вона знаходить справжню віддушину й радіє, що має нагоду втілювати в життя дитячі мрії.
Жінка, що «одягає» священиків
Тетяна Бондарчук може натхненного годинами розповідати про улюблену справу. Швачка добре знається на тонкощах ремесла, хоча в спеціальній майстерні для пошиття специфічного вбрання працює лише три роки.
– З церковним одягом фантазувати не можна. Потрібно чітко дотримуватися шаблонів, а точніше канонів. До речі, замовляють одяг як православні, так і греко-католицькі, римо-католицькі та протестантські духівники, – розповідає 45-річна жінка. – Найбільше подобається шити ризи, проте працюю і з рясами, підрясниками, підризниками, стихарями, головними уборами. Для вишивки є спеціальна машинка. Утім цим займається інша людина.
Як запевняє пані Тетяна, найважче в її роботі правильно зробити викрійку, а все інше – справа часу й техніки.
– Я швидко опанувала всі тонкощі. Хоча лише підрясників існує кілька видів. Треба добре знати, що саме і як саме шити. До речі, одяг для Папи Франциска виготовляє також українка – Галина Барщовська з міста Городок, що на Львівщині. Правда, живе вона наразі в Італії і працює в майстерні «Gamarelli», – каже хустська кравчиня.
Зі слів майстрині, сутану можна пошити за один день, проте із примірками робота розтягується в часі.
– Недарма кажуть, що треба сім разів відміряти і лише раз відрізати. У кравецькій справі поспішати не можна. Замовлення слід виконати якісно та бездоганно. Крім того, багато деталей доводиться робити вручну, – запевняє Тетяна Бондарчук.
Шити почала в 4-му класі
Пані Тетяна з ножицями й нитками дружить з дитинства. Їй завжди подобалося самореалізовуватися через пошиття ексклюзивних речей.
– Відколи себе пам’ятаю, мене завжди вабило шиття. Звичайна голка здавалася чарівною паличкою. Першу річ пошила в 4-му класі. Це був, звісно, іграшковий одяг. Згодом удосконалювалася, самотужки опанувала машинку, яка була вдома (до речі, раніше її ніхто не використовував – не шили ні мама, ні бабуся, нині ж не хочуть шити й діти). А в часи моєї юності купити стильне вбрання було проблематично, та мені, як і кожній дівчині, хотілося мати щось елегантне в гардеробі. Отже… я почала чаклувати над тканиною сама. І мені це добре вдавалося. Згодом закінчила в Хусті училище, а в Києві – технологічний технікум. Майже завжди працювала у сфері легкої промисловості. Знаю, це моє покликання. І головне для мене в роботі не грошовий приз, а сам творчий процес, від якого отримую неабияке задоволення, – стверджує умілиця.
Між іншим, найменшою річчю, яку пошила Тетяна Бондарчук, була сукня для крихітної ляльки, що поміщалася в її долоню, а найбільшою… знову ж таки – ризи.
– Із крихітного неіграшкового вбрання маю в доробку сукню для дівчинки, яку «змайструвала» їй на один рік, а з більш габаритного – вечірні й весільні плаття. Наразі ж мені, оскільки працюю зі священиками, часом доводиться шити одяг дуже великих розмірів, адже між духівниками трапляються й високі, справді кремезні чоловіки. До речі, наряди для служителів церков хоч і однотипні, але насправді всі в чомусь різні, бо в кожен із них вкладено частинку мого власного серця й тих емоцій, які випромінює людина, що їх одягає, – розмірковує жінка.
Слід зазначити, що Тетяна Бондарчук – справді професіонал своєї справи, її вироби вражають акуратністю та витонченістю. І хоч запам’ятати всі елементи священицького дрес-коду не так уже й легко, кравчиня вправно відтворює кожну річ із усіма найтоншими деталями.
Марина АЛДОН