Дедалі частіше чую від своїх близьких, знайомих та друзів думки про переїзд за кордон та неможливість реалізувати себе в Україні. Зізнаюся, розмови на подібні теми завжди наганяють на мене смуток, адже не дарма кажуть, що надія помирає останньою.
На жаль, заробітчанство в нашій країні – цілком нормальне явище. А на Закарпатті це взагалі один із найпоширеніших способів забезпечити сім’ю.
Наші герої не лише хочуть вирушити на заробітки, але й змінити своє життя кардинально, переїхавши в іншу країну, розірвавши всі зв’язки, змінити коло спілкування, діяльність, а головне – реалізувати себе там, де це можливо. Дуже щира розмова про те, як закарпатці будують свою долю не вдома, з якими труднощами зустрічаються та як до них ставляться чужоземці.
Молода сім’я з однією дитиною. Двоє хіміків з вищою освітою, у неї червоний диплом. І саме вони не можуть реалізувати себе в Україні, не бачать тут майбутнього ні для себе, ні для свого малого чуда. У їхніх планах не лише заробити грошей, але й отримати всі необхідні документи для того, щоб мати більше прав та можливостей, але не тут, а за кордоном. Вони дуже переживають, чи все в них вийде, і звісно, не хочуть розчарувань та невдач. Допоки налагоджують там юридичні нюанси, вирішили не називати своїх імен. Але саме ця анонімність дозволить розповісти все щиро і без прикрас!
«В Україні є ряд негативних факторів, які розчаровують людей і підштовхують до рішення шукати кращих можливостей для себе. Це,зокрема, низький рівень доходів, постійне знецінення національної валюти, а відповідно людської праці, регулярне зростання цін, високий рівень злочинності, брак широкого вибору місць для роботи, відсутність соціальної політики, розвитку нашої держави як такої взагалі. Тож виходить дуже й дуже невтішна картина. Саме тому ми вирішили переїхати.
Щодо роботи, то її в Чехії багато, і вона різна. Знайти не важко, дивлячись як шукати (самому чи через посередника).
Якщо розглядати ставлення до нас, то практично в 90% випадків працює правило: як ти ставишся до людей, так і вони до тебе. Однак зазвичай українці не мають поваги один до одного й до інших, що згодом вилазить їм боком.
Трапляється іноді й упереджене ставлення, причин тому є безліч, в основному це пов’язано з людиною, яка його до вас виявила, а також з тим фактором, що ми все ж таки чужі й забираємо в місцевого населення роботу», – зізнається чоловік.
«Насправді я давно хотіла переїхати за кордон, бо мене як маму і просто українку обурювала нестабільна ситуація в державі. Вона не дозволяє заробляти, до того ж у країні війна, закінчення якої не видно. Мені завжди не подобалось те, як у нас розвиваються сфери медицини, освіти, а для своєї дитини я хочу найкращого. Це найголовніший стимул, який змусив нас переїхати. Ціни знову піднімають, фінансовий стан невтішний, до всього нам ще й відмінили субсидію. Коли ти з маленькою дитиною в лікарні, то ніхто не хоче вийти до тебе й допомогти, допоки не заплатиш. Я вважаю, що це просто знущання над українцями. Краще оформлю страхування, і зі мною будуть рахуватися», – розповідає жінка.
«Хоч ми переїхали сюди лише восени, уже побачили, що культ сім’ї тут дуже відрізняється від нашого. У Чехії мало хто одружується, просто люди живуть разом, народжують дітей та орендують квартиру. Якщо залишаються з батьками, то також платять їм гроші за житло. Для мене це було дуже дивно, бо в Україні все навпаки: батьки всіма силами намагаються не лише про себе дбати, але й поставити на ноги своїх дітей – дати їм житло, допомогти з роботою і так далі».
«Коли на виробництві я спілкувалася з чешкою і вона дізналася, що я з вищою освітою працюю тут, то була дуже здивована.
Мало хто з молоді вчиться в університеті. У вищий навчальний заклад вступити легко, але після кожної сесії відбувається серйозний відбір, не всі його проходять та успішно завершують навчання.
Якщо вирішите знайти собі квартиру й орендувати її, будьте готові до того, що вам відмовлять, якщо у вас є дитина! Зізнаюсь, що не розумію цього, але тут дуже багато нюансів із житлом, оформленням документів, карткою побуту й так далі. Сподіваюся, що зможу влаштувати в садочок свою дитину й забрати її сюди, а поки вона в Україні з бабусею та дідусем.
Ви маєте бути готові й до того, що десь вас захочуть «кинути», десь перед вами зачинять двері. У мене був подібний випадок, коли один чоловік запропонував вирішити нюанси з оформленням документів за певну суму, а як виявилося, це можна зробити самому за копійки в одній із інстанцій. Головне – не здаватися!
Крім того, хтось відкрито буде демонструвати свою зневагу до вас, бо ви українець. Це не тому, що ми працюємо гірше за них, усім відомо, що українці – працелюбний народ. Проте потішу вас тим, що все керівництво тут лояльне і часом може допомогти.
Мені подобається, що в Чехії діють реальні знижки на продукти. І не тому, що їхній термін дії закінчується. Можна дешевше купити м’ясо, молочні продукти. Те саме стосується одягу. Цікавим фактом є те, що придбати тут житло справді дуже дорого. Найчастіше люди все життя орендують квартири, для них це норма, і вони не сильно переживають з цього приводу», – розповідає жінка.
На питання про те, чи хочуть вони повернутися назад, обоє відповідають, що приїдуть в Україну лише тоді, коли тут можна буде нормально жити, але особливого бажання не мають.
Ілона ВІЛЬНА