“Сьогодні з ранку вирішив сходити поміряти експрес-тестом рівень цукру в крові. Від діабетиків я чітко знав найближчу до свого дому аптеку з такою послугою – навпроти входу в обласну лікарню. Прийшов, побачив таблички “закрито” і “ревізія”. І почалося …
Через хвилин 20 закінчується третя година моїх пошуків тієї аптеки, де б мені могли тест зробити. Я пройшов більше 5 аптек в районі “обласної” – без результату. Я вийшов на проспект і пройшовся до “шістнадцятки” в одну сторону, і до вокзалу в іншу. По обидві сторони. Півтора десятка аптек. Хрін що знайшов. Дійшов до “П’яного”. П’ять аптек там. Мимо. Засмутився. Пішов на принцип. Буду шукати поки не знайду. Пішов по Грушевського. За обома сторонам “зібрав” ще десяток. Безрезультатно. Дійшов до Нового Району. Ще з десяток аптек пройшов в ньому. Фіг там. Зневірився. Зайшов в “Токіо” на каву. Проходив повз аптеку з непримітною назвою. Це була 42-а за рахунком. Запитав мигцем. Виявилося – роблять! … Всього 14 гривень. Біля “обласної” – 20 грн. Зрадів. Зробив.
Що я можу сказати вам про аптечний бізнесі в Ужгороді? Про глюко-сервіс ви коротко читали вище. У 75% аптек навіть безкоштовного вимірювача тиску немає. Врахуємо середньоаптечні ціни в порівнянні з тією ж Угорщиною. Разом. Позорище, гавно і тлін. Вкотре улюблена країна засмучує далі нікуди.”