Українська душа у Відні

У березні я вперше побувала у Відні. Наша група паломників із Закарпаття відвідала і греко-католицький храм Святої Великомучениці Варвари, який належить Українській греко-католицькій церкві. Почали будувати святиню ще в XVI ст. Її архітектурний стиль – бароко.

О. Августин Соланський з Мукачівської греко-католицької єпархії відправив літургію для паломників

Історія храму

У XVI ст. єзуїти збудували конвікт біля Домініканської церкви та розширили його в 1652–1654 роках. У 1573-му була заснована конгрегація маріоністів, які отримали у конвікті каплицю для вшанування Св. Варвари, що й дала назву всім церковним спорудам, збудованим пізніше.
Після закриття єзуїтського конвікту в 1773 році церковні споруди перейшли у власність Греко-католицької семінарії (з 15 жовтня 1775 року – дата заснування церкви, а з 17 червня 1784 року – дата заснування парафії), але покровителькою й надалі залишилася Св. Варвара.
Перший греко-католицький колегіум проіснував усього кілька років. А вже в 1852-му був заснований новий конвікт Греко-католицької центральної семінарії, що проіснував 40 років. З цієї семінарії до 1893-го було випущено понад 463 священнослужителів та науковців.
Чинний архієпископ Відня є також архієпископом для всіх католиків візантійського обряду, до яких належить і центральна парафія Св. Варвари у Відні. Тому тут проводяться літургії у візантійському обряді греко-католиками різних національностей. Основною громадою є українська, але правляться служби також і для інших, менш чисельних громад: румунів, болгар, македонців, словаків, угорців, а віднедавна і для мелхітських арабів (сірійців, ліванців), що живуть у Відні.

Церква Св. Варвари

Фасад церкви

Зовнішній вигляд церкви є унікальним у віденському церквобудуванні. Фасад є частиною великої епохальної будівлі Пауля Шпренгера (1852), що спочатку використовувалася головною поштою та торговельним відомством. Пауль Шпренгер (1798–1854), як державний радник із будівництва, мав значний вплив на містобудування. З 1849 року, працюючи в міністерстві торгівлі, незабаром почав очолювати також відділ архітектури в генеральному будівельному управлінні. Його вважають дійсно видатним архітектором цісарського містобудування до-березневого періоду (до революції в Німеччині 1848 року). Цій епосі притаманні раціоналізм та функціональність разом з економічністю, які поєднані з формами історизму попередньої епохи. Трохи манірні, романізовані фасадні форми відображають також офіційний стиль часів попереднього правління, кайзера Франца Йосифа. Попри те, що ззовні церква виглядає досить великою, насправді внутрішня частина є значно меншою. Верхні яруси фасаду й надалі належать головній пошті.
Напис на меморіальній дошці біля входу грецькою та церковно-слов’янською мовами говорить таке: «Йосиф ІІ та Марія Терезія, самодержці Австрії, великодушно передали церкву Св. Варвари у власність конвікту з метою підготовки молодих духівників візантійського обряду 1775».

Сучасна мозаїка (1956) над входом зображає Св. Варвару з вежею та віткою пальми, знаком мучеництва. У 1999 році праворуч церкви було встановлено погруддя на честь українського національного поета та вченого Івана Франка. На верхньому ярусі фасаду, праворуч і ліворуч, можна побачити статуї Святого Василія Великого, вчителя церкви, та Святої Варвари.

Інтер’єр

Оформленням інтер’єру займався знавець східного мистецтвознавства Йосафат Бастазіх. А кошти, необхідні для архітектурної та літургічної адаптації візантійського обряду, надала імператриця Марія Терезія.
Ікона Святої Варвари у вівтарній частині (на тильній стіні), написана Суботичем (представник сербського бароко), вражає своєю подібністю з юною Марією Терезією. У той час Марія Терезія мала вже 58 років.
Іконостас церкви не є роздільним елементом, адже не закриває від огляду ні вівтарну частину, ні розписану підкупольну, де Христос-Пантократор символічно об’єднує земний та небесний (божественний) космоси.

Підкупольні та настінні ікони

У 1983–1985 роках було зроблено повне оновлення церкви. Для розпису підкупольної частини вівтаря та ікон на стінах і стелі в самій церкві було вибрано іконописця, професора Святослава Гординського. У кожній ніші на стелі вздовж всієї церкви зображено по двоє святих Східної церкви. Під ними, уздовж лівої сторони церкви, ікони Богородиці на всі її свята в році, а вздовж правої – Христа, основні події з його життя. На хорах є ікона із зображенням «Хрещення Русі-України» князем Володимиром Великим у 988 році, навпроти – «Визволення Відня від турків» у 1683 році з допомогою українських козаків, що були у складі війська польського короля Яна Собєского. Ці ікони написані в неовізантійському стилі з доданими українськими елементами.

Каплиця Святого Йосафата

Навпроти ніші для хору, праворуч іконостасу, є вхід до каплиці Св. Йосафата. Відносно сучасне оформлення нагадує не тільки про долю найбільшого мученика за єдність Церков Св. Йосафата Кунцевича, але також про віднайдення його мощей, перенесених до Відня за наказом цісаря Карла в 1915 році й відкритих для почитання до кінця Другої світової війни. З 1963-го мощі святого покояться в соборі Св. Петра в Римі.
При вході до каплиці можна побачити бронзовий рельєф, установлений з нагоди святкування 1000-ліття хрещення Київської Русі. На ньому зображено князя Володимира і княгиню Ольгу та сцену хрещення народу.

Меморіальні дошки

Ліворуч від головного входу розташована дошка, установлена на честь українських (русинських) піхотних полків. На ній вказано назви полків та їхніх командирів. Також тут зазначені місця великих битв Першої світової війни. Дошка, що праворуч входу, встановлена на знак пам’яті про загиблих під час Другої світової війни. Також є дошка на пам’ять про загиблих за волю України під час визвольних змагань 1918–1928 років, а також меморіальна дошка на честь 50-річного ювілею Українського вільного університету, що був заснований у Відні в 1921 році, а пізніше перенесений до Праги і Мюнхена. Ще одна встановлена на згадку про 100-літній ювілей українського академічного товариства «Січ» (1868–1968). Емаль Марії Недбаль-Дольницької в центрі гравюри зображає архангела Михаїла, покровителя України. Над гравюрою можна побачити зображення тризуба, герба України. Герби по обох боках, у верхній частині гравюри та в центрі внизу, вказують на походження студентів (Лев – герб Львова та Галичини, Бик – Буковини, Ведмідь – Закарпаття).
На лівій стіні можна побачити дві дошки, на яких зображені ікони Св. Йосифа і далі Св. Юди-Тадея. На правому боці є ікона Божої Матері з ХVІІ ст. «Утоли болізни», пожертвувана товариством українських робітників у Відні «Родина» на честь 40-го ювілею цієї організації (1896–1936).
При вході на хори встановлена подячна таблиця українському композитору та диригенту Андрію Гнатишину, який працював при церкві з 1931 по 1995 рік. Під нею відведене місце для приватних оголошень.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора